Глава 45

Проте баба Зіна не поспішала прямо зараз обростати колючками і лускою. Вона швидко, поки ніхто не бачить, висмикнула із руки голку, яка за секунду розсипалась попелом у її пальцях. Із вказівного нігтя зірвалась маленька блискітка. Вона швидко долетіла до ранки і миттєво затягнула її. Над шкірою бабці заклубився димок, але майже відразу розвіявся. Мабуть, вивітрювалася отрута.

Я вирішила поки що проігнорувати цю дивину – час розбиратися із секретиками баби Зіни знайдеться пізніше. В цей момент, коли неймовірні думки запаморочили мою нещасну голівоньку, двоє футболістів відбивалися від таргана і ропухи. Вони сміливо увертались від атак кігтів, зубів, жал і шипів, використовуючи битки для блокування та нанесення ударів.

Баба Зіна завзято билася з рептилією. Коли мої захисники вже почали відступати, я вирішила, що потрібно, не зважаючи на всі застереження Лісяки та книжки, перетворюватись у цей самісінький момент. Тільки-но я надумала втілити задум у життя, як із-за рогу вибіг загін Алекса із самим зеленооким красунчиком на чолі. Зрозумівши, що допомога підоспіла вчасно, я вирішила діяти по-іншому.

Я тихо прошмигнула коридором далі – в сторону дівчачої душової. Я зайшла в кімнату і зачинила двері на клямку. Трансформація у Шалену Вишню пройшла успішно. З умивальника взяла мило і почала малювати прямісінько на стіні. Зараз мені вкрай важлива допомога хвостатого Хранителя і паперової всезнайки. Я вималювала на стіні трикутник, вписаний у коло, імпровізованим предметом креслення.

— Лісяко-Кусяко! Книжко! – викрикнула я, відчуваючи себе не дуже розумною Мар'яшкою. Дожилась! Це, мабуть, не спрацює. Проте я помилялась. Знак загорівся, відокремився від стіни та закрутився навколо своєї осі. Спалахнув розріз, даючи дорогу моїм помічницям. У язиках вогню з'явились вони – Лісяка-Кусяка і книжка.
— Привіт, Миколко. Як справи? – величаво запитала руда, – Навіщо нас кликала?
«Нещастя! Я ж тобі уже говорила мільйон разів!» — замість мене відповіла книжка.
— Більше конкретики, – звеліла пухнаста, оглядаючи кімнату, – Ванна в мене набагато краща, – хмикнула лисиця.

«Хі-хі-хі. Не чіпляйся до шкільного майна. Ніколь?» — почерк книжки став ніби знервованим і неохайним.

— Біла видра погризла стінгазету і розставила по школі корзинки із цукерками. Багато хто їх скуштував і...

— У них стало на декілька хвостів більше? – Лісяка була в своєму репертуарі.
«Передбачення здійснилось…» — написала налякана книжка.

— Так, – відповіла я.

Паперова почала хаотично літати по кімнаті.
— Що з книжкою? – стурбовано запитала я в Кусяки.
— В неї збудження – передчуває велику бійку, тому й трішки нервує, – відповіла лисиця.
— Зрозуміло, – відповіла я, – Нам потрібно бігти і летіти на допомогу хлопцям і бабі Зіні – вони самотужки захищають спортзал, – згадала про нагальне рятування Алекса і його компанії із халепи.

— Гаразд, – кивнула головою пухнаста, – КниШко, – згадала про свою звичну виражати невдоволення руда, – Досить носитися оскаженілим комаром, якого покусала муха цеце.
Уявити цю картинку мені ніяк не вдавалось.

«Я спокійна! Хі-хі-хі!» — паперова була трохи не в собі.
— Ходімо, – Хранитель тупнула лапкою – і переді мною спалахнув портал, – Вперед, прошу, – майнула хвостиком пухнаста.
— Ура! За справедливість! – з таким криком я вибігла на місце побоїща. Бійка на мить завмерла – всі шоковано зиркнули у мою сторону.
— Вишня, Шалена Вишня, супергероїня, – поклонившись, відрекомендувалась я. З порталу вигулькнули мої дві напарниці.
— Приєднуйся до армії, – заучено проскреготів тарган, ворушачи вусиками.
— Ніколи! – обурено закричала я, обсипаючи його желейними ведмедиками. Новий імідж (желейки нанизалися на його колючки) підходив таргану більше. Не таким тьмяним і страшним він тепер виглядав.

— Впіймайте супергероїню во славу Володаря! – крик вусатого таргана став черговим поштовхом до оновлення бійки. Потім він поскакав до мене, щоб помститися за спаскуджену честь.

— Обережніше, пані! – до мене підбіг Алекс і відбив перший удар потвори, але від віддачі від'їхав на підошвах кросівок трохи назад.
— Спасибі.
— Мене звати Алекс, – сліпуче посміхнувся брюнет, – Моє завдання – рятувати панночок.

У мене аж на серці потепліло від його слів. Однак, потрібно вступати у боротьбу, ще буде час колись подумати про галантність омріяного красунчика.

— Суператака! – вклала всю душу в крик.

З мої пальців зірвалась вогняна куля. Від основного заряду тарган встиг ухилитись, а от вуса... Їх до кінця вберегти не вдалось. Вони з тихим шурхотом посипались на підлогу купкою попелу.

— Ааа! Мої вуса! – заволав збентежений тарган, кидаючись на Алекса, проте хлопець успішно утримував оборону.
— Пані Вишне, прошу, обережніше! Це наша географічка! Я це по очах бачу! – закричав до мене красунчик. Я швидко глянула на таргана в пошуках подібних рис.
— Ти ж можеш зупинити її іншим способом? – з надією запитав брюнет.
— Звісно, – скрикнула я, – Зупинись!

Перед моїм внутрішнім зором з'явилась куля із жувальної гумки, яка повинна була оточити чудовисько. Проте реальність і фантазія ніяк не хотіли зв’язуватися моєю магією. Коли я розплющила очі, то побачила таргана із склеєними докупи лапками за допомогою жувальної гумки та із заліпленими у желе колючками.

— Вау, це чудово, – у його зелених очах плескався захват. Я говорю про Алекса, а не про таргана, який намагався покинути імпровізовану в'язницю.
— Мені дуже приємно, – аж почервоніла я.
— Ви, неоперені для амуру голуб'ята, про іншу нечисть забули, – Лісяка вміла псувати насолоду. Коли ми з Алексом нарешті опинилися вдвох перед навалою монстрів... Третьою пхає писок Хвостоковбаса, а книжка слідом підтягується.

«Хі-хі! Ми вже знешкодили рептилію!» — збудження наповнювало кожне слово книжки.

— Ідіть, ропуху паралізуйте, – підштовхнула руда. За лічені хвилини сковані магією, але живі, перетворені у монстрів учительки лежали штабелем біля стіни. До баби Зіни зателефонував хтось по мобільному. Вона глянула на екран і сповістила:
— Поліція. Можливо, уже приїхали. Я їм телефонувала раніше, – пояснила для всіх захисниця школярів.