Глава 40

Хранитель вирішила продемонструвати, нібито втратила свідомість. Хто ж буде допитувати таку нещасну лисичку?

— Мовчимо? — запитала я у лисячого комірця, який нерухомо завмер у руках. Для наочності цей хутряний виріб ще і язичка звісив.
— Я дочекаюся відповіді, – настрахала пухнасту, але вона навіть не сіпнулася.

Я обережно згрузила на ліжко «дохлу» лисицю. Поки Кусяка відлежувала бочки на ковдрі, я знайшла в тумбочці шоколадку і розгорнула її. Чорний писочок мимоволі почав рухатися, але потім завмер. На моїх губах заграла тріумфально-хитра посмішка. Я присіла поруч із комірцем і провела солодощами перед його висолопленим язичком.

— Дай, – зелені очі на міліметр відкрилися і сяйнули хитрими вогниками.
— За розповідь, яку ти мені обіцяла повідати сьогодні, – відповіла я, – Куля із жуйки, – спробувала застосувати знайоме закляття я. Шоколадка зависла в летючій бульбашці на відстані двадцяти сантиметрів над ліжком.
— Оу, ростеш, – прокоментувала Лісяка мій прогрес на стезі магії, – Гаразд, розповім, – кулька із рожевої жуйки луснула і шоколадка приземлилась прямісінько на її язичок. Але потім солодощі знову підлетіли вгору і зависли в повітрі.
— Кулон... — пробурмотіла Хранитель, – Що саме ти хочеш про нього знати? – запитала вона, зазираючи ніби мені в душу.
— Чому він переливався всіма кольорами з переважанням червоного? – перше питання злетіло з язика.
— Він визначає колір магії твоєї душі, – я абсолютно не розуміла Кусяку.
— Як це? – пояснення були життєво важливими.
— До сили якого фрукта або ягоди твоя магія ближче. Якщо вона відсутня в людині, то кристал на кулоні залишається прозорим. У кожного свій шлях, – закінчила багатозначно наставниця.

Здається, я зрозуміла. Кулон відчув у мені вишневу магію і наділив костюмчиком та відповідною супергеройською силою.
— А також кулон допомагає розкрити твої магічні здібності, – додала рудохвоста.
— А куди він зник? – запитала я.
— Зник? Хіба? – хитрющі зелені очі розшились від вдаваного здивування.
— Ліссі, ти ж все знаєш, – дорікнула їй за приховування інформації.
— Ти будеш шокована, – хмикнула пухнаста.
— Переживу. Говори, – зухвало відповіла я, відмахнувшись від припущень щодо моєї вразливості.
— Добре, як хочеш. Кулон злився в єдине ціле з твоєю душею, – тріскаючи мою шоколадку, відповіла Лісяка.
— Що? – у мене бракувало слів, щоб висловити шквал різноманітних емоцій і почуттів.
— Ну, я ж говорила, – підмітила лисиця і нахабно на мене поглянула. Я вкрутила на місце свою астральну нижню щелепу і продовжила допит Хвостоковбаси.
— Ти це реально говориш? Душа – щось аморфне, а кулон... — я не встигла договорити, як вона перервала мої жалюгідні потуги із висловлення думок.

— Якщо не віриш, то нехай так і буде, а я пішла.

Хранитель із високо піднятим хвостом хотіла вже покинути моє скромне житло, але я її затримала:

— Гаразд, гіпотетично я повірила, – запевнила пухнасту.

Проте Лісяка нахабно проігнорувала мене і продовжила похід, який закінчився у спалахах порталу. На жаль, я не встигла попередити цю втечу, адже чомусь заклякла на місці. Невидимі ланцюги зникли лише тоді, як і слід Кусяки охолов. Я зітхнула – знову інформації, мов кіт наплакав. Залишок дня пройшов нормально, а от ранок приніс свої сюрпризи. Чесно, тільки я встигла покласти до рота перший шматочок сніданку, як перед очима з'явилась книженція і видала таке:

«Біла видра вже полює
І на кожного чатує.
Роздає і шерсть, і роги,
На копита змінить ноги,
У луску всіх одягне
І втече – хвостом майне.
Подобається? Хі-хі-хі?»
Я аж подавилась! Закашлявшись прошипіла:
— Книжко! Лісяко! Це ви так жартуєте?!
— Звала? – із спалаху порталу на стілець ніби випала Кусяка. Добре, що в кімнаті не було батьків, а то б ще й вони, як і дідусь, познайомились би з «білочкою».
— Що це означає? Яка ще біла видра? – пошепки запитала я.
— Це, я так розумію, підступ від фейкового, – відповіла Лісяка, пробігшись очима по тексту.
— Багатенько підступів від нього в останній час, – пробурмотіла я.
«Плюс у карму за здогадливість», – відповіла паперова.

— Як там поживає Зубастик?  – я поцікавилась здоров'ям і долею старого знайомого.

«У нього зараз період поклоніння фальшивому володарю світу. Добре, що хоч від їжі не відмовляється. В найближчому майбутньому ти варитимеш зілля, щоб повністю звільнити нашого Хворокричумпа від залежності», – обізвалась паперова.
— Вибачаюсь, але я поспішаю, – швидко закінчила сніданок і піднялась із-за столу, – Більше немає інформації? – я знервовано поглянула на настінний годинник.
— Лісявочка зробила свою справу, тому вона може йти, – профиркотіла лисиця, – Будемо на зв'язку.
— Яким способом? – запитала я, але пухнаста, як завжди, зникла у вогняній квітці.

«Просто поклич нас і намалюй трикутник у колі», – на щастя, хоч книжка мені роз’яснила. Через мить і паперова покинула мою кухню. Я швиденько переодяглась, спустилась вниз ліфтом і ледве встигла заскочити в маршрутку. Школа зустріла мене звичним шумом. Я підтюпцем побігла коридором, але зупинилась, коли в очі врізався заголовок стінгазети: «У нашому місті з'явилась супергероїня! Вітайте! Шалена Вишня!»

Стінгазетами в школі займався тільки Гриб паразитичний. І що, він вирішив приділити мені аж всю газету? Тепер у школі всі дізнаються про мене?! Адже проминути газети Грибка нікому не вдавалось. Вони були такими яскравими і барвистими, що не помітить їх просто неможливо. А тут ще збоку й гарна брюнетка красувалась із кокетливими вишеньками біля скронь. Біля червоних ботфорт дівчини стояла лисиця. А над головами цієї парочки пурхала напіввідкрита книжка. Я зупинилась, щоб прочитати статтю.