Шалена Вишня та Лісяка-Кусяка

Глава 38

Я зрозуміла, що нашого Зубастика посилено розшукують, а наставниця робить усе від неї залежне, щоб захиститися від шпигунів фейкового.

— Ну, як тобі шоу? – запитала Лісяка, коли екран телевізора згаснув.
— Незвичайно, – відповіла я. В цей момент книга зашаруділа сторінками, щоб привернути нашу увагу.
— Що сталось? – ми одночасно повернули голови у бік паперової. І знову наступний вірш, який мене надзвичайно схвилював.

«Вовкулаки й упирі
При вечірній, при порі
Будуть місто все ділити.
Так набридло далі жити:
Визначить усе футбол:
Хто заб'є останній гол —
Принесе пошану роду
Й кращу всім винагороду».

— Я навіть не знаю, що сказати, – розгублено знизала плечима, – Тепер зрозуміло, до чого було минуле попередження. Але це ніяк не заспокоює, адже все одно нічого не зрозуміло.

— Зрозуміло, що нічого не зрозуміло, – підтримала мене руда, – Запитань залишилось більше, аніж відповідей, – підсумувала вона.
«Я спробую у всьому розібратись...»  — книжка ніби затнулась на пів слові.
— Так, продовжуй, – підштовхнула Кусяка.
«Мені потрібен час», – якби книжка могла, то зітхнула б. Проте трагічний шелест пергаменту з успіхом став повноцінною заміною.

— Думаю, що час у тебе є – пів доби, тобто дванадцять годин. І це мінімум. Нечисть і нежить не будуть проводити турнір посеред білого дня. Я сподіваюсь, що ти про все скоро дізнаєшся. Дар передбачення точно тобі допоможе. Залишається тільки успіху побажати і справа за твоєю майстерністю, – давала настанови книжці пухнаста.

— Книжечко, а ти мені пізніше далі розповіси? – ледве питання вирвалось із полону мого мозку, як я збагнула, що дарма тільки-но відпустила запит гуляти в повітрі. Я пізно прикрила губи долонькою, але Лісяка мене вже прекрасно почула. Проте вона не повинна навіть і здогадуватись про це...

«Я неймовірно зайнята книжка. У мене дуже багато справ. Дозвольте зникнути», — написала у простір паперова і розчинилась у повітрі.

Я зблідла. Зовсім нещодавно дізналась про іншу сторону Кусяки, тому й моє ставлення до неї зазнало неабияких змін. З невинної лисички вона стала хижою лисицею, яка може відстояти зубами і кігтями власні інтереси.

— Я вже знала, – обходячи навколо мене, почала говорити і одночасно грати на нерви руда, – Так, що зайвий раз пояснювати мені не потрібно.
— А звідки ти дізналась? – запитала я, побоюючись навіть ворухнутись. Я стояла, ніби соляна фігура.
— Вважаєш, що мені не цікаво, коли я відчуваю думки такого типу: «Лише б лісявочка нічого не пронюхала»? – поцікавилась лисиця, стрибаючи вперед. Мені аж лячно стало. Від страху заплющила очі. По обличчю грайливим жестом пройшлось хутро.

— Миколко, ти повинна вже звикнути до мене такої, яка я є. Достатньо прикривати очі руками. Я б зрозуміла твій переляк, коли б зараз на тебе стрибав Зубастик, а не мила руда пухнаста панночка, – докоряла мені Лісяка, – Я не серджусь. Я поясню тобі все, чого ти не зрозуміла, – пообіцяла вона, застрибуючи мені на руки. Я присіла прямісінько на килим із довгим шовковистим ворсом і почала чесати руду за вушком.

— У тебе залишились запитання? – почала розмову задоволена наставниця.
— Чому ми відразу не телепортувались у лабораторію, а бігли через увесь будинок? – я відразу взяла бика за роги. Чи лисицю за вуха? В цілому нема різниці.
— Тобі потрібна була пробіжка, – хмикнула Кусяка.
— А якби я погодилась, то місцем моєї екзекуції також був би будинок? Лісяко, ти занадто темниш!
— Так, – відповідь, мабуть, стосувалась обох моїх речень, – Книжка мені напророчила, що ти не погодишся бігати. От ми з нею і посперечалися, – проте відповіді рудої ще не зовсім розвіяли мої сумніви.
— Навіщо мені взагалі потрібно було займатись спортом? – не вгавала я.
— Щоб ми дуже швидко дістались до лабораторії, – пояснила Хранитель.
— А порталом не легше? – почала закипати я. Відповіді Лісяки здавались занадто туманними і неоднозначними.
— Я думала, що ти зрозуміла, – протягнула лисиця.
— Що саме?
— В світі ще немає таких ізолюючих щитів, які б могли приховати магію вище середнього ступеня. Хоча одна розумна наставниця напружила мізки і дещо придумала. Її будинок тепер, у випадку небезпеки, можуть накрити щити вище середнього ступеня. Але лисичка і далі не полишала своїх експериментів.

Обминаючи щити, які блокують вищу ступінь магії, замахнулась на найвищу. З посиленням рівня блокування щитів і процес розтягування їх на більшу площу ускладнювався. В мене такий поки що тільки у вітальні і над в'язницею Зубастика. До речі, у твоїй кімнаті також тепер є. Віднині мої телепортації від тебе і назад будуть ніким непомічені, – похизувалась Лісяка, – А пробіжку я тобі й без цього влаштувала б.

— А як ти до мене пробралась?
— Тепер за твоїм містом стежать, щоб з'ясувати, звідки йдуть портали, тобто, де живе супергероїня. Перед магазином, пам'ятаєш, ми з'явились через перехід. Тому я враховувала й той варіант розвитку подій – стеження. Ми з книжкою перенеслись за п'ять кварталів від твого будинку і накинули на себе маскувальне закляття. Довелось добиратися своїми лапами. Кінець історії. Розумієш, у нас зараз щось ніби підготовки перед великою битвою. Рекомендую зайвий раз із будинку не виходити у вигляді Вишні. Добре? – в зелених очах рудої наставниці проглядалася мудрість прожитих століть.
— Гаразд, – я погодилась із резонним попередженням.
— Тепер до третьої години можеш відпочити. Не забувай про уроки, – попередила Лісяка, – Не потерплю, щоб ти мені із школи двійки носила! – не встигла я відповісти на ці обурливі слова запеклою тирадою, як наступний спалах телепорту переніс мене у рідні стіни моєї кімнати. Отак завжди!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше