Глава 35.

— Зілля розриву прив'язки? Що це? Як воно діє? Які зв'язки розриває? Для чого потрібне? – засипала я їх питаннями.
— Щоб розірвати зв'язок між фейковим і нашим Зубастиком, – відповіла Лісяка, яка за ці декілька хвилин встигла змінити гнів на милість і трохи заспокоїтись, – Час приступати до роботи. Я зараз займусь пошуком інгредієнтів, а ви поки що зачекайте тут.

Хранитель заглибилась у нетрі кімнати і почала діловито, якось звично і повсякденно, ніби готувала магічні відвари кожнісінького дня, хазяйнувати.

Виявилось, що стіни – це панелі, які приховують за собою різні магічні інгредієнти (дивні корінці, різні камінці, магічні предмети). Мені навіть хвіст чийсь примарився і ріг, ніби зроблений із перламутру. Із режиму заціпеніння мене вивів легкий удар книжки по руці. Тільки-но я хотіла зробити їй зауваження, як на до цього чистому аркуші з'явився малюнок пальця, притисненого до губ із написом: «Ні пари з вуст». Я здивовано зиркнула на паперову.

«Я тобі розповім, що сталось. Тобі ж також необхідно це знати. Не хочу зайвий раз Лісяку гнівити», – літери швидко забігали по сторінці. Я згідно кивнула.

«Шукають нашого Хворокричумпа. З самісінького ранку, зі сходу сонця. Мабуть, він вночі або ввечері якогось сигналу таємного у штаб не подав. Можливо, у них там є певний термін для очікування, а потім вже пошуки починаються. Лісяка прокинулась від того, що її заклинання спрацювало. Ми вчора подумали, переговорили і вирішили сповіщалку повісити. Вона повинна зреагувати на слова нашого полоненого. Кусяка прокинулась і телепортувалась у підземелля. Хворокричумп монотонно повторював: «Володарю, Володарю...» І так знову, і знову...

Навколо нього почали іскритись дрібні порошинки фіолетово-чорної субстанції. Зубастик прийняв свою потворну бойову форму і шепотів, шепотів, шепотів... Ймовірно, хотів притягти свою прив'язку, щоб подати сигнал, видати місцезнаходження, розповісти, що потрапив у полон. Лісяка швидко порушила його зв’язок, щоб він не зробив на нас прямісіньку наводку. Краплі енергії, які встигли просочились, ми знешкодили. Вороги тільки встигли дізнатись, що полонений Хворокричумп живий і поки що здоровий.

Ми швидко зміцнили захист будинку. Ворожі пошукові імпульси ще не почали прориватись через купол, але чим чорт не жартує. Все може статись у будь-яку мить. Ми тому й прийшли, щоб збудити тебе і продемонструвати, як варити зілля. Раніше ми навіть не планували розповідати про нашу проблему. Адже не хотіли тебе зайвий раз турбувати, тому намагались себе природно поводити. Якби Лісяку не довела твоя відповідь, то б ти нічого не знала», – швидко написала книжка, поки руда не дивилась на нас і сконцентрувала свою увагу на пошуку потрібних інгредієнтів.

Після слів паперової мене не покидало відчуття, ніби я нічого не розумію. Чому ж тоді Кусяка влаштувала мені незаплановану пробіжку? Це питання не давало мені спокою. Тільки ця цеглинка не могла рівно стати на відведене їй місце, псуючи враження від будиночка пояснень. Я не наважувалась запитати в книжки про це вголос, адже руда могла все почути і розізлитись. Дійсно, якби не прокол хвостатої, то ця потаємна гра промайнула б повз мою свідомість. Чого я ще не знаю, щоб дійти до розуміння ситуації самостійно? Я насупила лоба.

— Вже пора, – мене вибив із роздумів голос Лісяки.

«Поговоримо пізніше. Я бачу, що в тебе залишились питання», – видала паперова. Я кивнула головою.
— Ідіть сюди! Не поводьте себе, як очманілі мухи! – покликала нас знову Хвостоковбаса, – Книжко, рецепт завантажуй! Зараз такого нахімічимо! Світ завиє!

«Краще, щоб зілля вдалось із першого разу», – поскаржилася паперова.

— Не переймайся. Не з таких халеп вибирались! Зробимо за вищим розрядом! – не вгавала пухнаста.
«Що?» – книженція, мабуть, не розуміла і половини слів компаньйонки.
— Лісяка говорить, що час за справу братись, – пояснила я.

«Спочатку наповніть казан водою, взятою на заході сонця у високосний рік із семи джерел, які б'ють під мертвою сосною. Закип’ятіть воду на сильному вогні із гілок морозної горобини і темного ясеня. І коли запалюєш вогонь і перші три хвилини, поки він розгорається, потрібно говорити такі слова:

«Розгорайсь багаття сміло —
Почнемо відьомське діло».

«Поки що з вас вистачить», – наостанок написала паперова.
— Приймайсь за справу, – Лісяка владним жестом хвоста махнула мені на три відра в кутку. Добре, що вже з водою...
— Це означає, що сьогодні ми не будемо виходити на полювання за інгредієнтами до зілля? – несміливим голосом запитала я.
— Та вже пізнувато... Та й час стрімко летить. А за інгредієнтами ще виберемось. Хочеш, наступного разу підемо за ними, щоб зварити для тебе любовне зілля? Знаю один рецепт зі свіженькою гусінню, – запропонувала Кусяка. Мене аж перекривило від огиди. Щоб я ще й до гусені торкалась...

— А вони, мабуть, уже залягли у сплячку, – спробувала переконати її я.

«Для цього ж Земля і кругла, щоб гусінь на ній завжди можна було знайти! Хі-хі!» – не стираючи тексту із рецептом зілля, написала книжка.

— Ні. Не хочу такого щастя! – розпачливо зойкнула я.
— Закінчуємо ліричний відступ і гайда до роботи! – прикрикнула пухнаста. Я обережно підняла відро – важезне.
— І як я його дотягнуть зможу? Дозвольте хоч перевтілитись, – страдницьки поглянула на двох садисток.
— Ні. Для початку можеш скористатись тим черпачком, – лисиця махнула лапою кудись угору. Я підняла голову. Високувато ж висів мій інструмент нелегкої праці.
— На наповнювання казана водою в тебе п'ять хвилин, – повідомила мені Хранитель. На столі з'явився пісочний годинник.
— Час пішов, – перша піщинка упала на скляне дно. Кімнату огорнуло, ніби плівкою, якесь невідоме заклинання. Проте зараз для мене вся магія була сутінками, чомусь окрім рецепту створення желейних ведмедиків.