Глава 33

Спала я непогано, а от пробудження видалося не супер... Знайомо! Відчувається легкий присмак дежавю. Настрій у мене зранку лірично-сонний. І це не дарма! Годинник демонструє невтішні цифри: «5:43». Під стелею носиться шаленим пропелером моя бойова книженція, що з успіхом заміняє мені будильник (з позаплановим часом підйому).

— Що знову? – прикриваю голову подушкою, щоб не чути убогих звуків лопотіння сторінок.
— Фр-р-р... Ми тебе збудили, щоб разом помилуватись на схід сонця, – компанію паперовій склала ще й Лісяка.
— Що? – таке нахабство аж із ліжка мене підірвало.

«Хі-хі-хі!» – книженція зі своєї висоти показала власне ставлення до подій.
— Ти з мене ще й смієшся? – випалила я, проте паперову з підлоги було нереально дістати.
— КниШко, бачиш, як класно я її збудила однією фразочкою. А ти тут битий час працювала безкоштовним вентилятором, – Лісяка-Кусяка скептично глянула на свою напарницю. Але книженція не відповіла на випад рудої. Вона тріпнула сторінками і м'яко опустилася на стіл. Ми з Хранителем підбігли ближче, щоб з'ясувати самопочуття паперової. Можливо, вона ночувала у підпіллі і її понадгризали миші? Їй сон взагалі потрібен? Де вона знаходиться, коли не поруч із нами? Думки плутались з гіпотезами, полишаючи в голові тільки незрозумілий сумбур із слів і уривків речень, схожих на кашу. Проте паперова зруйнувала наші тривоги наступним віршем.

— Знову? – поцікавилася Ліссі.
— Ну, скільки можна?! — мені також почало набридати розгадування римованих рядків.

«Любиш грати у футбол?
Цілить ловко у ворота,
Щоб забити влучно гол,
Не жадаючи лиш злота!»

— І що це означає? Книжко, хоч ти розумієш? – з відчаєм у голосі запитала я.
«Претензії не до мене. Передбачення самі приходить. Хі-хі.»
— Віршовані передвіщення зривають залишки твого здорового глузду? – насміхалася пухнаста з намірами застрибнути на стіл.
— Ей, ти! Стіл провалиш своєю чималою тушкою, – присівши, обхопила обома руками цю бочечку на лапках.
— В душі я відчуваю себе балериною, – почала обурюватись наставниця, коли я з натугою її підняла і сіла з нею на диван біля столу.

«Яку виключили із інституту за зайву вагу. Хі-хі», – припустила книженція.
— Я на дієті, – заперечила Кусяка.
— З мого кабанця Борюсіка? – запропонувала варіант я.
— Ні. В мене голодування! – гордо оголосила Хранитель.

«А ми ж то не знали! Хі-хі. Потрібно посипати голову попелом», – удавано каялась паперова.

— Тебе в монахи все одно не візьмуть – не сподівайся, та і голова в тебе відсутня, як у будь-якої книжки, – розбила всі надії Кусяка.

— Ліссі, а скільки ти не ївши? – зі співчуттям запитала я.
— П'ять годин уже. Я також скаржусь на те, що уві сні не можна їсти, – побідкалася на долю лисиця, – Треба все-таки за справу братись! – раптом бадьоро заявила вона.

«Я свої віщування сама не розумію. Так що розгрібайте це без мене», – книжка проголосила, що вона тут ні при чому і допомагати не буде.
— Ти не можеш папір заради спільної справи напружити? – запитала Кусяка.
— А що тут думати? Футбол – він усюди футбол. Можливо, це ще тільки натяк на загадку, а не вона сама, – спробувала підтягнути логіку до справ нашої абсурдної трійці.
— Ти, мабуть, діло говориш, – зиркнула на мене руда нахаба.
— Чому ви так рано мене збудили? – це питання не давало спокою, – Вирішили з самісінького ранку познущатись над моїм мозком загадками без відповіді? Я вам не овечка, яку за повідець посмикай, і вона вже біжить за вами, хвостиком вихляючи. Якщо нічого важливого, то я пішла спати! – я піднялась з диванчика, потягуючись і позіхаючи.
— Як це нічого важливого?! Так ось воно! Майже поруч! Мета твоя! – мої слова до глибини душі здивували лисицю.

«Коли прокинешся ранесенько —
Наб'єш нечистих багатесенько», — видала власну мудрість книжка.

— Звісно, що наб'єш! Після короткочасного сну я зла і в паршивому гуморі. Я зараз вибираю класний сон, як ліки від поганого настрою, а не винищення нещасної нечистої сили. Хай до полудня мене почекає, а тоді аж будуть вселенські битви! – сказала майже останнє слово я, – До весни не будити, – на такій ноті хотіла завершити наше ранкове пробудження, проте мені ніхто не дав здійснити задумане.
— У тебе зранку пробіжка в справжньому образі, – ощасливила мене новиною Кусяка.
— Що? Та не буду я ще й у своєму вигляді спринтерським бігом займатись! Вам мало того, що я по болоту гасаю, як навіжена, водяним павукам на сміх?! — я почала заводитись не на жарт.

«Я ж говорила, що Ніколь і за всі пиріжки світу не буде спокійнісінько накручувати кола стадіоном. Хі-хі. Я виграла парі!» — розхвилювалась книженція.

— Побачимо, чия карта буде зверху, – прошипіла у відповідь Кусяка. Вона стрибнула на стіл. Мені довелось її звідти знімати. Руда навідріз відмовилась злізати з ручок. Довелось сідати на диван і садовити цю тушку на коліна, бо тримати її довго на руках не вдавалось.

— Чому ти не хочеш побігати? Схуднеш — і у тебе закохається твій хлопець. Не хочеш? – воркотіла мені руда.
— Якщо я буду бігати, то мої улюблені складочки зникнуть назавжди! А Алекс нехай покохає мене такою, яка я є, – з губ зірвалась полум’яна промова, проте руда нахаба тільки скептично фиркнула.
— Тебе? Таку? Не сміши мої лапи! – насмішкувато промовила наставниця і, передчуваючи спалах мого гніву, зістрибнула з колін. Перед Лісякою спалахнув портал. Вона стрімголов застрибнула в нього. Я схопила найближчу диванну подушку і помчала слідом на священну помсту. Книжка за нами не полетіла. Резону брати участь у шалених перегонах в неї не було. Думаю, коли настане потрібний час, то паперова запросто нас відшукає! Але зараз мене цікавив лише рудий хвіст, що стрімко зник у порталі. Я пролетіла сяйво переходу і побігла за силуетом своєї пухнастої наставниці, який зникав у далині коридору. Ще ривочок, Ніколь. Не дарма ти — супергероїня. Тому ти запросто зможеш лише своїм виглядом спонукати до втечі ворогів і зупинити їх союзників! Тому вперед.