Глава 32

— Кожна супергероїня має своє своєрідне посмертя. Життя після смерті, метою якого є знайти нову наступницю, душа котрої прийме шлях подвигів і героїзму, честі і боротьби, перемог і поразок, – почала урочисто віщати Лісяка, наминаючи нещасну шоколадку, яка могла померти від моїх зубів, а не лисячих ікл, – В кожної цей шлях різний. Короткий, довгий... Від кількох днів, місяців, років, десятиліть. До цьогорічного часу це залишалось рекордом. А от бідолашній Глашечці довелось поневірятись після смерті майже ціле століття. Є деяке передбачення, що супергероїня, яку шукатимуть аж цілих сто років, стане останньою. Але не знаю, чи воно дійсне і чи про тебе... Один вік ще не минув після смерті Глаші. Можливо, ці числа приблизні ... — обірвала фразу на середині Хвостоковбаса.

— Рекомендуєш мені вже замовляти домовину? – страх ковзнув льодяними пальцями по хребту.

Мурашки поповзли по шкірі, залишаючи ости на своєму шляху. Мені вмирати ще аж ніяк не хотілось. Я ще Нобелівку не отримала, а тут – лягай в труну блідим трупом – твій час настав. Не буде такого.

— Я вмирати не збираюсь, – прошепотіла я.
— Ніхто й не пропонує, – Лісяка скосила на мене зеленим оком, – Кажу ж, інфа не точна. Що візьмеш із передбачень?! Є ще гіпотеза, що найбільше зло буде знищене тоді, коли розцвіте вік змін. Багато хто трактує це двадцять першим століттям. Можливо, ти зміниш світ... — протягла Кусяка.
— Своєю смертю? – мій скепсис ніяк не хотів іти на пенсію.
— Чому відразу такі панічні думи обсіли тебе? Ти завжди можеш перемогти фейкового і діло з кінцем!
— Ага. Ти ще спробуй, переможи його, – похитала головою, – Ми щось віддалились від теми, – нагадала рудій.
— Точно, – вона почухала лапкою за вушком, пригадуючи тему розмови, – Глаша довго шукала собі заміну. Знаєш, п'ять нібито підходящих кандидаток і скільки ж розчарувань. Своє посмертя ти проживаєш не дуже легко... — зітхнула Хранитель.
— Маєш власний досвід? – з цікавістю запитала я.
— Йой! Звісно, що ні! Я себе старанно бережу. Мені розповіли, як це, та я й сама бачила. І не факт, що для мене буде життя після смерті. Хіба хтось зробить з мене зомбі... З обвислою шкірою і облізлим хутром, – лисяча сльозинка зблиснула в темряві, – Не хочу про це думати! Шоколадочку, – жалібним голосочком провила Кусяка. Я вручила їй ще одну, адже попередня солодкість вже давно покинула цей світ в ротику рудої.

— Це стан, коли тіло мертве, а душа повинна жити серед людей, щоб довести місію до кінця, звільнитися з-під тягарів земних обіцянок і клятв, не виконаних справ і обов'язків, – закінчила розповідь тривалою паузою Лісяка.

Я довго не наважувалась перервати тишу в надії на продовження, але не дочекавшись, наважилась задати наступне питання:

— Це ніби привид? – уточнила для більшого розуміння. А то ще колись зустріну своїх попередниць і не знатиму, хто вони, точніше що за істоти.

— Тяв-тяв, – заперечила хвостата і принишкла, навіть шоколадку припинила кромсати. У кімнаті запанувала мовчанка.
— Продовжувати не хочеш? – відповідь залишалась попередньою. Лісяка крадькома стежила за моїми діями.
— Добре, переходимо до наступного запитання. Тільки цього разу твоя відповідь буде повною, – попередила я, – І без хитрувань. Тяв? Тобто так? – що це зі мною? На лисячу мову вже починаю переходити. В зеленющих очах рудої застрибали веселі смішинки, але Хранитель намагалась не показувати свого настрою.

— І які в тебе ще запитання виникли? Вже й нема про що цікавитись! – хотіла збити мене з теми наставниця. Ну, не хотілось їй по душах говорити от і все.
— Не кажи, не кажи, Ліссі, – похитала головою, – У мене є запитання про кулон, який вручила мені Глаша при першій нашій зустрічі. Розкажеш про нього, його можливості та інше... — попрохала я, спостерігаючи за тим, як морда Кусяки стає все більш кислою, – Щось не так? – здивовано зиркнула на неї.
— Ти зачіпаєш ту тему, яку я не хотіла обговорювати зараз. Розумієш, інформацію потрібно презентувати в свій час. А якщо ти злякаєшся і втечеш? Передовий загін тут! Якщо місто не захистити, то воно потоне в літрах крові, тисячах трупів, а потім із лиця землі його зітре невмолиме полум'я. Вас з батьками, дідусем і бабусею розірвуть на шматки монстри. Ті залишки людей, що вижили тяжкими зусиллями, намагатимуться існувати в пост апокаліптичному світі, населеному всілякою нежиттю і нечистю! – Із запалом випалила на одному диханні Хранитель. Її очі посилили зелене інфернальне випромінювання. В її погляді вирувала пожежа з різноманітних емоцій, які змішались настільки, що виокремити одну з них не вдавалось.

— Я не відсахнусь від істини, як не боїться лисиця зайця. Я за нею полюю! Я краще задовольнюсь кислотою правди, а ніж нектаром незнання, – я також мала свою думку стосовно поглядів пухнастої.

В той момент, як тільки я підвищила голос, Кусяка створила навколо нас такий самий звукоізоляційний екран, як у продуктовому магазині. Ніхто з нас не хотів, щоб на крики прибігли батьки, адже по душах вкрай поговорити потрібно.

— Менше знаєш – краще спиш, – відбила мої слова Лісяка прислів'ям.

– Якщо в такі неспокійні часи я думатиму про солодкий і довгий сон, то прокинусь уже на згарищі! Мені потрібно боротись за свій дім, своє місто! Розсипатись ніколи! Сили зла вже поруч. Вони окутують тенетами обману мій рідний край. От-от і пастка зачиниться! Я цього не дозволю! Знищу це кодло нечистої сили! – імпульсивно кричала я погрози своїм ворогам, не забуваючи махати руками, щоб підсилити враження.
— Гаразд, – промуркотіла лисиця. Я думала, що зараз вона відкриє ротик і почне складно віщати про кулон, зникнення якого мене так хвилювало і цікавило водночас. Але... Розбіглась, Ніколь, ця нахабна руда морда здійснювати твої забаганки в цю ж мить!
— Миколко, вже далеко за північ. Стрілки годинника стрімко наближаються до першої. Третє вересня вже змінилось четвертим. Тобі час спати, адже тебе чекає складний день. Розповім про кулон увечері, – Лісяка зістрибнула прямісінько в червону вогняну троянду свого фірмового порталу, поки я не встигла оговтатись від такої нахабності з її боку.