Глава 30

Грабіжник затнувся на пів слові, здавалося, щось заважає розповідати подробиці.

— Я повинен мовчати. Кожен із братів давав клятву нерозголошення. Я не можу нікому сторонньому розповідати про справи армії.

— Гаразд, про армію ти мовчатимеш. Але ж ти можеш зовсім трішки повідати нам про своє маленьке бандитське угрупування? – Лісяка уміла знайти підхід навіть до монстра.

Хворокричумп із радістю перемкнувся на іншу тему. Порушення заборони говорити про армію фейкового могло обернутися для нього неприємностями, але також він не міг опиратися Хранителю. Тому впольований метаморф вирішив перевести розмову в нейтральне русло, щоб не опинитись між молотом і ковадлом.

— Мені звеліли віднайти супергероїню, змусити її виказати своє місцезнаходження. Недовго думаючи, вирішив, що будь-який звитяжець не зможе стояти осторонь, коли кояться злочини. Мені було потрібно спровокувати нашого невідомого героя, не видавши себе. Сподіваюся, ви більше нікого з нашого загону не зможете спіймати, адже ми уміємо гарно маскуватися, – полонений задоволено розсміявся.

— І як же доля привела тебе до пограбування продуктового магазину? Невже все так просто? – я вирішила швидше дізнатися кінець оповідки.

— Спочатку був невеличкий банк на околиці, – скорегував мої слова Зубастик.

— Банк? – здивуванню не було меж. У голові відразу спалахнув спогад про татову розповідь, тому що там теж була банда, котра грабувала відділення на околиці.

— Хворокричумпе, давай все по порядку, – попередила Хранитель, змахнувши хвостом.

Книжка привернула мою увагу, розкрившись на новій сторінці:

«Тобі не здається все це занадто дивним? Даю корінець на відсіч, що ці два напади пов’язані».

Я згідно кивнула головою на слова книжки. Мої здогадки миготіли дрібними електричними розрядами у збудженій свідомості.

— Як тільки я опинився у вашому містечку, відразу вирішив розвідати ситуацію, – продовжував говорити полонений, – Мені було не важко дізнатися місцезнаходження бару, де збираються підозрілі особистості. Наше відділення отримало вказівку діяти розрізнено, підшукуючи у вашому населеному пункті якомога більше союзників і підлеглих. Я не був обмежений у грошах, тому щедро пригостив бажаючих приєднатися до мене.

І от нарешті, мені на шляху трапилася недолуга компанія бандитів-початківців. Хлоп’ята не погано послужили б для втілення мого задуму – виманювання супергероя. Я наобіцяв їм золоті гори, не розкриваючи своєї особистості. Адже якщо таких бандитів схопить поліція, вони не зможуть відповісти ні хто я, ні звідки взявся. Нашвидкуруч втершись їм у довіру, я підговорив їх пограбувати банк, проте цього разу супергероїня не з’явилась. Володар колись розповідав, що слід звернути увагу на дівчину з особливими здібностями, балакучу лисицю і літаючу книжку. Моя провина, що подумав, нібито Лісяка – механічна іграшка з пристроєм для розмов.

— За що і поплатився! Фир-фир, – скептично промовила наставниця, спопеляючи Зубастика поглядом.

— І ще я знав, що ця супергероїня вбере магію усіх попередниць, тому варто діяти дуже обережно. При пограбуванні банку ця трійця так і не з’явилася. Один із моїх тимчасових побратимів, згадавши давню історію про крутих бандитів, які кілька років тому розбишакували у сусідньому місті, вирішив випалити на стіні знак долара, як було прийнято у тому угрупуванні. Я не став його відмовляти.

— Так це ви випалили знак? – здивуванню не було меж.

— А хто ж іще? Потрібно користуватися всіма методами залякування, щоб виманити звіра з нори. Спроба виявилась провальною для мене, а от братчики дуже надихнулися виграшною справою, яка принесла такі-сякі гроші. На хвилі успіху вони згодилися відправитися  на нову авантюру. Оскільки банки почати посилено охороняти, було постановлено пограбувати продуктовий магазин на Соборній. Спочатку думав захопити супергероїню, а потім — покликати до себе братів-метаморфів. Для здійснення мети вирішив діяти, як бандит, тобто прихопивши заручника. Коли я зрозумів, що руде опудало якраз і є справжня Лісяка-Кусяка, відразу вихопив пістолет з кулями, здатними вбити будь-яку магічну істоту. Більше не роздумуючи, натиснув на спусковий гачок і випустив кулю. Я не чекав, що Хранитель розкусить мене і зупинить кулю ще в польоті. Наші з нею погляди перетнулись на якусь долю секунди, але вона відразу зрозуміла, що я не простий бандит. Від захоплення в полон мене не змогла врятувати навіть захисна магія сотника … — полонений схопився за горло і захрипів.

Задоволена детальною розповіддю Зубастика Ліссі повернулася до нас з книжкою з виглядом переможця:

— Ах, значить десь причаївся сотник. Фр-р-р … Отак випадково і проговорився. На перший раз пробачаю тобі слова про опудало, далі будеш говорити тільки з повагою до мене.

— Ні, - простогнав метаморф. Стати зрадником він аж ніяк не хотів.

— Не переймався, поки що твої друзі не покарають тебе за зраду, - підбадьорила похнюпленого Зубастика руда нахаба.

— Ти їх не знаєш. Мені буде непереливки, дістанеться на горіхи.

— Не покарають, адже ти ще в мене у підземеллі посидиш і подумаєш над своєю поведінкою. Я ж можу зняти з тебе магічну заборону говорити з нами про армію. Хіба не гарна перспектива? – хитро підморгнула лисиця, помахала пишним хвостом і телепортувала нашу трійцю у вітальню.

Після похмурого підземелля світла кімната здавалася прямо-таки казковою. Не хотілося навіть і думати, що буде, якщо Хворокричум вирветься на свободу. Але ж він не сам, за ним прийде армія таких самих чудовисьок.

— Ліссі, а Зубастик — це його справжнє ім’я? – поцікавилася я, коли розвіялася троянда телепорту.

Книжка вирішила втрутитися, швидко друкуючи дрібними позолоченими літерами:

«Лісяка у нас вигадниця до придумування кумедних прізвиськ, які точно не підходять цьому супостату».

— Зрозуміло, – кивнула я, вмощуючись у зручному кріслі.

— Підсумовуємо результати! – проголосила лисиця, тупнувши лапкою, – Сотник може керувати загоном, як від кількох десятків, так і до півтори сотень монстрів. Я буду працювати, щоб зняти із Зубастика клятву мовчання, тоді ми й дізнаємося більше про задуми фейкового.