Глава 29

Замість королівської вітальні ми перенеслись у зовсім інше місце у маєтку Хранителя. Ніколи б не подумала, що Її Рудість облаштує в будинку підземелля для утримування підозрілих монстрів. Перед собою я побачила довгий темний коридор із суцільними гратами по всій довжині.  

— Лісяко, чому тут так похмуро? Я відчуваю себе дуже незручно, – песимізм так і лився з кожного мого слова.

— Миколко, зі мною краще не ворогувати. Однак, тебе це не стосується. Ти в нас повністю добра і віддана справі супергероїня, готова поділитися з нужденними друзями останнім кільцем ковбаски.

— Ну, не поділитися, а програти рулетик у битві з Хранителем, – хмикнула я.

— Це майже одне і теж саме. Зараз влаштую освітлення, – сказала завжди бадьора Лісяка.

Несподівано з темряви на мене зблиснули чиїсь жовто-болотяні очі з трикутними зіницями. До такого монстрячного початку вечірнього рандеву я навіть не готувалась, тому підстрибнула від несподіванки.

Кусяка змахнула пишним хвостом – і в повітрі розсипалися і зависли кілька десятків світлових кульок, які прекрасно впорались із задачею магічних ламп. Враз стало видно, ніби вдень. А от жахливій потворі за гратами, надійно прикованій ланцюгом до стіни, мабуть, і в повній темряві було прекрасно видно, що не заважало пробуравлювати нашу компанію вбивчим поглядом.

Від такого видовища навіть книжка отримала шок, почавши швидко щось друкувати. Після чого розкрилася прямісінько перед моїм носом:

«Як ми могли прийняти за людину оцю мерзоту? Побачиш таке в темному завулочку, то вже буде не до хі-хі».

Менторським голосом Лісяка-Кусяка почала лекцію про різноманітні властивості спійманого виду нечисті:

— Друзі, цей гібрид може похизуватися багатьма дивними якостями.

— А за які страшні гріхи ти віднесла його до виду «Хворокричумп»? Якось так, якщо не помиляюсь, – вертке незрозуміло слово прагнуло загубитись у глибинах пам’яті, проте я вчасно встигла зловити його за хвіст.

Паперова теж підтримувала розмову:

«Він що, хворий?!»

Спійманого Зубастика надійно ховала тінь, тому детальніше роздивитись я його не змогла, хоч як старанно не витягувала шию.

— Як би точніше висловитись? – відповіла питанням на питання Хранитель, запускаючи в камеру кілька світлових кульок, – Він у нас хвостатий, рогатий, крилатий і ще й покритий виразками. Після обстеження можу з впевненістю заявити, що з інфекційною хворобою не бачу нічого спільного. Думаю, весь вид Хворокричумпів саме такий. Ще від себе додам, що цей екземпляр відрізняється пацючим характером.

Нарешті я побачила на повний зріст нашого бравого Зубастика, вигляд якого мене дійсно вразив. Істота десь була близько метр вісімдесят зросту. Фігура чимось віддалено нагадувала людську. Вважаю, про очі, котрі при вигляді мене налилися злим багрянцем, не варто навіть згадувати. Прямісінько зі шкіри чудовиська росли широкі пластини, які вкривали все його тіло.

Там, де в людей розміщені суглоби, випиналися нарости, що нагадували щось проміжне між шипами і рогами. Саме цими наростами в Хворокричумпа були покриті голова, шия, кисті рук, лікті і коліна. Численні виразки додатково прикрашали й без того «симпатичного» Зубастика. Щось мені здається, що з цих виразок може виділятися якась отруйна речовина. Не потрібно забувати ще й про його прізвисько, на яке вказували здоровенні гострі зуби довжиною з мізинець. А з цих зубчиків ще й скапувала якась незрозуміла зелена субстанція.

Однак, це ще не все. Без неспокійного хвоста, котрий нагадав мені зображення мантикори, картина була б неповною. Але дійсно вражаючим компонентом збірного образу мутанта виявилися великі шкірясті крила з шипами.

— Непогану машину для вбивства сконструював собі фейковий, – прошепотіла вражена я, – Здається, він передивився жахастиків і начаклував собі такого «красунчика».

— Скажу більше. Наш Зубастик належить до передового загону, – додала руда володарка підземелля.

— Якого-такого загону? Ви з книжкою мені такого не розповідали, – здивувалася, широко відкривши очі.

Прямісінько із-за грат до нас пророкотів глухий голос:

— Передовий загін армії Володаря, який зітре вас на порошок.

— Пральний? Я вже так налякалася, що аж хвостик тремтить, – Лісяці не потрібні були кишені, щоб довго, нудно і зі скрипом шукати в них влучну відповідь.

Представник Хворокричумпів відступив углиб камери і тільки нервово засопів.

— Ну, от і добре, хлопчику. Тепер перетворюйся з цієї страшної образини в щось нормальне і звичне оку. Ти ж уже засвоїв, що мене краще слухатися. Заклинання примусу ще ніхто не відміняв, – розлився патокою голосок лисиці.

Після вказівки Ліссі повернулася до нас з книжкою і профиркала:

— А ви, мої дорогі гості, чому не сказали і не нагадали, що втомились стовбичити на кам’яній підлозі?

Знову наставниця змахнула хвостиком і перед нами з’явились канапа і пуф. Пухнаста відразу застрибнула на пуф, не давши нам вибору. Саме зараз Зубастик вирішив спробувати ще раз зірватися з ланцюга, однак у нього нічого не вийшло. По його жахливому тілу пробіглися і миттю зникли сяючі червоні візерунки.

— Не намагайся чинити мені опір. Ми ж це нещодавно проходили, – наставниця продовжувала розмовляти з бранцем.

Нарешті, представник виду нечисті «Хворокричумп» вирішив дослухатися розумної поради Лісяки і почав змінюватися. Здавалося, його тіло розплавляється, ніби шмат воску в теплі, перетікаючи з однієї форми в іншу, змінюючи обриси. Вже через мить перед нами стояв звичайнісінький чоловік, тобто той самий бандит із магазину. Але я вже ні в чому не була впевнена. Мовбито з одного боку схоже на того грабіжника, а з іншого – тільки віддалено. Хоча одне не змінилося – вираз люті в його очах.

«Яка ж тільки чудасія! Браво фальшивому або фейковому, як ви його називаєте. Хоча комусь «браво», а нашій суперкоманді з такими Хворокричумпами вступати в бій», — все писала і писала книжка.