Глава 28

Я дуже зраділа поверненю додому. Повітря наповнювали пахощі першого опалого листя, але світ навколо навіть ще не здогадувався, яке зло хоче ввірватися і підкорити все і всіх своїм хворобливим фантазіям. Мене тривожила думка, чому Лісяка так швидко нас випровадила з книжкою, до пуття нічого не пояснивши. Так, куля дійсно смертельно небезпечна для Хранителя, але бідна лисичка, напевно, дуже ризикує, допитуючи незвичайного бандита.

— Що ти думаєш про цю ситуацію? – поцікавилася у книжки, навіть не переймаючись питанням, що вона не належить до живих істот, щоб щось думати.

«Поки що залишимо усунення проблеми на Лісяку-Кусяку. Ще є час до вирішальної битви. Насолоджуйся цим вечором, який тобі ще можна провести, як звичайній людині. Мені доведеться тебе залишити. Миколко, не забувай гарно повеселитися в колі родини, хі-хі», — як тільки я прочитала останнє слово, книжка розчинилася в повітрі, залишивши мене на самотині.

— Ти ж обіцяла мене захищати, – зойкнула у простір, але ніхто не відгукнувся.

Навкруги тільки щебетали птахи, і дітлахи гралися на майданчику. Я стенула плечима і рішуче покрокувала додому асфальтованою доріжкою. Як тільки натиснула на дверний дзвінок, двері широко відкрилися, пропускаючи Горпину Микитівну. Дідусь і бабуся завжди залишаються на гостину до вечора, тому не здивувалася, побачивши браву ветеринарку.

— Миколко, внученько. Нарешті ти повернулася від шанувальника, а я вже встигла за тобою скучити. Хіба ж можна від бабусеньки втікати? – запричитала у своєму стилі Горпина Микитівна, а потім почала звичний допит, не даючи мені і слова сказати у відповідь, – Твій хлопчина випадково не образив мою золотеньку внученьку? Інакше – буде мати справу зі мною.

— Ні, бабусю, – хіхікнула за звичкою, – Він поводив себе, як сумирна овечка. Знаєте, швидше я можу його образити.

— Добре, відчуваю мою породу, – Горпина Микитівна гордо випнула груди, – А в нас таке сталося, таке сталося.

— Невже дідусь знову щось накоїв? – промовила я, заходячи в квартиру.

Знала б бабуся, що в мене сталося. Як же я втомилася захищати магазин від грабіжників, що тільки мої милі капці з помпонами і м’якенький пледик допоможуть повернути душевну рівновагу.

— Уявляєш, нарешті до дідуся завітала «білочка». А я йому давно говорила зав’язувати із «зеленим змієм»! Тепер до нього «білочки» будуть табунами ходити! – підвищила бабуся голос, щоб усі домашні чули її попередження, – Ще й та книжка винна! Так я її спалю! Інакше, не відлучити Ванька від читання цієї проклятущої книженції!

Мене пробили дрижаки:

— Яка ще книжка? – я наскільки злякалася за долю своєї рідної паперової, що на мить забулася, як дихати.

— Та ота, з переліком української народної випивки. Хто ж крім Котляревського так майстерно описав, що і як потрібно пити моєму нещасному чоловіченьку? Він же у мене тільки компотики вишневі вживав. Говорить, що мріє перепробувати весь перелік напоїв з «Енеїди». Так може хоч товстенька «білочка» на куцих лапках стане йому на заваді? Я б уже їй би і свого фірмового м’ясного рулетка приготувала, тільки б вилікувала мого Ванічку.

Я краєм вуха слухала бабусині нарікання, заледве не сказавши, що так звана товстенька «білочка» взяла наперед плату рулетиком і навідається всякий раз, як її носик унюхає щось смачненьке.

— Бабусю, з дідусем хоч усе гаразд після відвідин «білочки»? — намагалася вставити хоч слово, щоб дізнатися про самопочуття Івана Трохимовича.

— Спасибі Людочці. Ну що за гарна та слухняна дитина, хоч і не їсть м’яса. Швиденько накришила Ванюші салатику з огірочків і помідорчиків та поставила на стіл оселедчика та картопельку в «мундирчику». Людочка вже знає смаки мого Вані, за що я їй дуже вдячна.

Від подиву у мене розширилися очі. Всі ці роки я вважала, що мама і бабуся налаштовані категорично проти одна одної, а, виявляється, переляк дідуся зробив з них рідних людей.

— Миколко, ти ж, напевно, голодна? Чим би тебе міг нагодувати кавалер? Ти ж точно соромилася у гостях і нічого не їла.

— Звісно, хотілося б щось перекусити, – я дійсно відчула дикий голод. У мене прокинувся супергеройський апетит, адже подвиги спалюють скільки калорій.

— До речі, Матвію з роботи телефонували, він миттю зібрався і поїхав. Начебто якась шалена дівчина затримала бандитів, які хотіли пограбувати магазин на Соборній. Так от, вона якось зв’язала цих нахабних злодів, дочекалася поліції і втекла прямісінько в небо з хутряним коміром під пахвою.

Від почутого я заклякла на місці. Однак бабуся підхопила мене і потягла до гурту. На кухні стіл був уже заставлений смачною їжею, котра так і просилася до рота. Нарешті я змогла розслабитись у колі найрідніших для мене людей, послухати цікаві історії і розмови. Повеселілий дідусь дістав таткову гітару і почав грати під акомпанемент бабусиного і маминого співу. Десь о сьомій годині мої любі Горпина Микитівна та Іван Трохимович почали збиратися додому.

Попрощавшись з бабусею і дідусем, сита і задоволена, повернулася до своєї кімнати. І кого ж я там побачила? Лісяка-Кусяка розслаблено лежала на моєму ліжку, згорнувшись калачиком. Ввімкнувши нічну лампу, я примостилася поряд.

— Ліссі, я так переживала за тебе. Розповідай, що приховує незнайомець, – ніжно прошепотіла я, проводячи розкритою долонею по її м’якому хутру.

— Тобі на ніч краще не знати, – почула відповідь крізь кінчик хвоста, у якому тонула мордочка лисиці.

Раптом невідомо звідки прилетіла книжка. Слід пізніше заглянути  під ліжко, може, там вона завжди переховується від моєї надмірної уваги.

«У мене сторінки зав’януть від цікавості», — поскаржилася паперова.

— Із задоволенням спостерігала б за подібним феноменом, – хитро примружила очі Лісяка, – Нашій Миколці на ніч зайве дивитися на чудовисьок. Що будемо робити, якщо захворіє від побаченого? Кого мені тоді дресирувати … — Рудість запнулася, однак швидко зорієнтувалася, – тренувати кого?