Глава 24

Один із бандитів став прокрадатися на звук тявкання, озираючись навсібіч. Раптом його погляд наштовхнувся на мене. Спочатку його очі розширилися від споглядання дівчинки в яскраво-червоному костюмі, а потім він направив на мене пістолет. Від страху я розвернулася і дременула геть, швидко петляючи то вліво, то вправо, намагаючись заховатися за поличками.

Біганина перешкоджала злочинцю гарно прицілитись, чим і врятувала мені життя. З переляку перекинула на переслідувача полицю з макаронами. І тільки тоді згадала, що я все-таки супергероїня. Як же я зможу врятувати світ, якщо злякалась якогось там бандита без надзвичайних здібностей. Поки обдумувала цю гіпотезу, горезвісний злочинець прогрібав шлях у майбутнє через завали макаронних виробів. Вирішила створити велику темно-рожеву бульбашку із надміцної жуйки, щоб знешкодити грабіжника. Хоча жуйка здається ненадійним матеріалом для затримання, але попередні два злочинці досі мирно погойдувалися у рожевих коконах.

— Полони! – проголосила, простягаючи руку до чоловіка.

«Цікаво, в’язниця з жуйки виявиться смачною чи ні?» — промайнуло блискавицею у голові. Навіщо такі безглузді думки приходять до мене на гостини в найвідповідальніші моменти? Можливо, через них усе йде шкереберть?

— Нічогенько так, – пробурмотіла я, споглядаючи результат власних магічних зусиль, – Ну чому, питається, у мене кожного разу виходить якась дивина?

Замість надміцної рожевої бульбашки бандит потрапив у величезний куб із драглистого желе, нагадуючи муху в бурштині – тільки очі й ніс стриміли назовні, дозволяючи дивитися і дихати. На підозрілий шум прибіг ще один злочинець. І знову почалася біганина і махання пістолетом у мій бік, але цього разу я загальмувала раніше, не даючи страху перетворитися у серці на колючого дикобраза. Я знову сховалася за полицею, витягнула руку і заверещала:

— Суператака! – на нападника, ніби з кулемета, з усіх боків посипалися вишні.

— Стій на місці! – ще раз спробувала втілити в життя відчайдушну ідею.

Отетерілого від несподіванки переслідувача разом із кількома кілограмами спілих вишень накрила куполом пружна півсфера. Я клацнула пальцями, проробивши в солодкому куполі, віконце для дихання.

— Миколко, от навіщо супергерою перекидати полиці з макаронами? Ти ж можеш скористатися магією на крайній випадок, – єхидненько поцікавилася Лісяка із-за спини.

— Щось магія не дуже допомагає. От задумала одне, а виходить зовсім інше, – прошепотіла я, адже знала, що в приміщенні знаходяться ще двоє злочинців.

«Якщо хочеш професійної допомоги від Хранителя, пообіцяй їй копчені свинячі реберця або печінковий паштет. Ліссі дуже полюбляє таку їжу, тому зразу подобрішає», — підлетіла до мене книжка з настановами.

— От цього вже не дочекаєтесь, – озирнулася я на Хвостоковбасу. Кому ж не зрозуміло, що це вона підбурює паперову.

— Фр-р-р? – почулися питальні нотки в голосі Кусяки.

— Хотіла дізнатися, де гуляє решта нападників.

— Саме зараз один із них дибуляє сюди, – руда примружила очі, – Я сама з ним упораюсь, якщо супергероїням важко користуватися магією. І попереджаю, досить мою прекрасну лисячу натуру ображати порівнянням із отим дрібним створінням, яке не заслуговує й на одне моє скептичне фиркання.

«Лісяко, заспокойся. Вас з білочкою важко переплутати», — старанно вивела на аркуші книжка.

— Обидві руді, тому й плутають, – буркнула собі під носа я.

На превелике щастя, Хранитель не почула мого коментаря, адже всю увагу перемкнула на бандита. Вона знову стала видимою, щоб злодій бачив, проти кого здумав виступати. Коли грабіжник зустрівся очима з Кусякою, то її хутро грізно настовбурчилося, перетворивши лисицю на товстеньку пухнасту бочечку.

— Руки вгору! Достатньо займатися грабунками! Йди до мене, конкретніше познайомимося! – Лісяці приносило неабияке задоволення таке глузування.

Хранитель гралася словами із озброєним бандитом, ніби з сірохвостим вуханем. Чоловік опустив зброю і протер очі, але видиво не зникло. На зустріч з говіркою лисицею він точно не розраховував.

— «Білочка», — посміхнувся суворий злочинець і рухнув на підлогу.

— Зараз же ти будеш покараний за свою протиправну поведінку, – не припиняла гнути свою лінію хвостата «галюцинація».

Лісяка-Кусяка хитро зблиснула зеленющими очима. Прямісінько з підлоги почала рости вогняна квітка, яка й затягнула пелюстками тіло зомлілого бандита. Мить – і пелюстки зімкнулися над його маківкою.

— Невже ти його вбила? Ми ж домовлялися не шкодити людям, навіть, якщо це злочинці, – я хоч і вважала Ліссі тиранкою і садисткою, але аж ніяк не вбивцею.

— Звичайно, ні. Білочколюб залишився жити, хоча надійно зафіксований до приїзду поліції, – різко відкинула мої фантазії на свій рахунок лисиця, – Я хотіла продемонструвати наведення реалістичного мороку. Тобі ще дуже далеко до справжньої майстерності, приблизно, як до Нептуна повзком. Хоча сьогодні тобі і так довелося і повзати, і бігати, і стрибати.

Поки туман розвіювався, вогняна квітка зникла, як і не було. Тепер я побачила надійно прикріпленого до полиці зомлілого бандита. Що його міцно тримало у позі морської зірки я так і не встигла розпитати.

— Треба поспішати, Шалена Вишне! Витягуй у нього пістолет і ходімо на пошуки ще одного! – від ентузіазму руда аж пританцьовувала на місці.

«Нам не можна відступати —

Гіфи треба рятувати.

Їх халепа вже чатує,

Там грабіжник десь лютує.

Вхопить гіфи він за шкірку

І втече, як вуж у нірку.

З магазину навпростець,

Звівши спроби нанівець», — вразила віршиком книжка.

— Як це зрозуміти? До чого тут Гриб паразитичний? – здивуванню не було меж, – Ми ще в магазині не всіх злочинців переловили, а вже кудись бігти рятувати Грибка? – ніяк не могла зметикувати, куди хилить паперова.

«Миттю, Вишне, йди в атаку!

Покараймо розбишаку!» — написала заклик книжка.