Глава 23

Мої очі широко відкрилися від здивування. Недарма книжка згадувала райських метеликів. Непритомний бандит був ніби сповитий у ніжно-рожевий кокон із жувальної гумки, виднілося тільки обличчя. На додачу чоловік разом із цими своєрідними мотузками виявився міцно прикріплений до дашка магазину.

— Йой! Це не я, – вирвалося у мене.

— А хто ще на таке здатний? Гаразд, облишимо. Ти його зафіксувала? Зафіксувала! Дочекається приїзду поліцейських? Дочекається! От і все. Тепер я піду на розвідку у магазин, не буду ризикувати недосвідченою супергероїнею, – профиркала Лісяка, блискаючи очима.

Я тихенько прочинила двері, і лисиця прокралася у приміщення. Ми з паперовою залишилися чекати, сховавшись за рогом. Хотіла запитати у книжки, які здібності стануть у нагоді при роботі у людних місцях, але не встигла зібрати думки докупи, як нас ощасливила поверненням Хвостоковбаса.

— Фир-фир, до мене. У магазині п’ятеро зловмисників. Діємо за планом, як у казочці-трагедії про котика, півника і бідолашну голодну лисичку, яку мучили оці два маніяки. Подібна політика згадується в повчальній історії про цапа і барана, – вибухнула тирадою наша професійна шпигунка.

«Ліссі, досить нас годувати казочками. Поки будеш скаржитися на долю, бандити заграбастають сейф і повтікають. Отоді нам буде справжнісіньке «хі-хі»», — різко висловила свою позицію книжка.

— Тобто наш план – виманювати бандитів по одному і знешкоджувати? І повторювати це до того часу, поки злочинці не закінчаться? Так? – я вирішила внести уточнення.

— Миколко, ти ще й непогано метикуєш, – руда похвалила мої розумові здібності, – Для початку тобі доведеться повзком на животі пробратися в приміщення. Тобі зараз не можна вриватися в магазин на повний зріст. Інакше, бандити від несподіванки почнуть стрілянину, а нам зайвий шум не потрібний.

— Чому мені в такому гарному костюмі витирати бруд на підлозі? Невже книжка не може знову обгорнути мене і зробити невидимою? – мені аж ніяк не хотілося перетворюватися на посміховисько перед двома нахабними істотами, котрі точно не страждають склерозом і будуть довіку пригадувати моє плазування по магазину.

«Навіть, якщо ти будеш невидима, бандити почують твої кроки і почнуть стрілянину. Повзати разом із тобою я теж не збираюся. Я створена літати в небесах, а не лазити по підлозі. І від повзання у мене обкладинка зіпсується. Можете на мене не розраховувати», — надрукувала паперова і гнівно захлопала сторінками.

— Миколко, не сумуй. Будемо вважати це практикою супергероїні. Ти ж так чудово впоралась із нечистою силою на болоті, що для тебе якісь там озброєні п’ятеро злочинців?

Лісяка вважала, що змогла підтримати мій бойовий дух, але насправді все було зовсім не так. Довелося підкоритися злому фатуму і гордо повзти вперед, сподіваючись, що зможу врятувати людей і магазин від пограбування. Всередині приміщення панувала гнітюча атмосфера. Покупці лежали на підлозі, завівши руки за голову. Позад себе побачила напівпрозору лисицю і паперову.

— Ми з книжкою зараз невидимі для інших. Я навмисно транслюю зображення тобі в підсвідомість. Це твоя перша місія під прикриттям. Ми допоможемо не тільки порадою, а й захистимо тебе від куль. Застерігаю, свідомо не наражай себе на небезпеку, – чомусь я була впевнена, що крім мене слова Хранителя більше ніхто не почув.

— Хіба в мене немає невразливості? – під носа буркнула я.

— Ні. Але завтра я покажу, як захищатися від куль, – заспокоїла наставниця.

Від спогадів про вранішнє тренування по тілу пройшлися дрібні дрижаки. Зовсім не хотілося думати про жахастики, адже попереду мене чекало не краще випробування. Вирішила по-пластунськи пробиратися до полиці, щоб звідти почати спостереження.

— Пс-пс, Ліссі, куда мені далі повзти? – прошепотіла у повітря.

До мене підлетіла напівпрозора книжка і розгорнулася перед обличчям. Паперова продемонструвала план першого поверху магазину. Прямісінько під картою вискочило пояснення:

«Червоні крапки – ми, жовті – бандити, зелені – люди».

Її Рудість теж заглянула у карту і дала вказівки, роздивляючись план:

— Миколко, повзи по цьому маршруту.

Кусяка почала водити кігтиком по паперу, утворюючи синю лінію. Мені нічого не залишалось, як дотримуватися настанов пухнастої інтриганки.

— Тепер нападаємо ось на оцього бандита, який зовсім про нас не підозрює. Починаємо операцію, фир-фир. Удачі, колеги.

Лісяка-Кусяка одним поглядом зіштовхнула з полиці ящик з мандаринами, котрі розкотилися по підлозі. На грюкіт і прибіг один із злочинців.

— Глуши його, – прошипіла наставниця, раптом ставши видимою.

Бандит ошаліло дивився на лисицю, яка перебирала лапками у повітрі.

— «Білочка», — прошепотів чоловік, але не впав – тільки зблід. Він виявився міцнішим за першого злочинця, який саме відпочивав на вулиці у коконі з жувальної гумки.

— Скільки разів повторювати, що я – ЛіСа! – Хранитель уміла кричати навіть пошепки.

У пориві люті вона схопила книжку (яка теж стала видимою) зубами, підстрибнула високо вгору і добряче садонула бандита по тім’ячку. На підлогу почали падати не тільки чоловік, але й паперова. На щастя, я встигла її підхопити до зіткнення з твердою поверхнею. Шокована книжка розгорнулася і надрукувала гнівну тираду:

«ЛісЬЯка! Ти Є звірИНа ПідСтупний!!!»

Напевно, їй дійсно було дуже погано і вона почала плутати літери:

«Я моЖу Мати також моЗку СтруСь!»

З осудом я подивилася на руду нахабу, котра використала паперову подругу у боротьбі за справедливість.

— А що я? Просто не стрималася. Він перший мене обізвав «білочкою», — заперечила наставниця.

На це пояснення я відмахнулася лапою, тобто рукою. У такій навіженій компанії і сама потроху починаю з’їзджати з розуму. Я ніжно погладила книженцію по корінцю. Коли паперова прийшла до тями, то знову злетіла в повітря. Політ книжки ще був нерівний, але це вже прогрес у порівнянні з її недавнім самопочуттям.