Глава 22

До тями я прийшла на зручному диванчику. Роздивившись, зрозуміла, що знаходжуся у величезній, розкішно облаштованій ванній кімнаті. У минулому році на уроці мистецтва ми проходили стиль бароко. Хоча в шістнадцятому столітті до гігієни відносились зовсім по-іншому, але якби в сучасному інтер’єрі ванної зробити подібне до бароко оформлення, то все б виглядало саме як у цій кімнаті, де я опинилася. Королівська розкіш і блиск золота, мармурові колони, дзеркала і величезна люстра з кришталевими підвісками. Повітря просякнув витончений квітковий аромат. Я побачила ванну, оббиту золотистою шкірою, її до того ж прикрашав балдахін з жовтої та коричневої органзи.

Раптом відчула себе занадто брудної для цієї ванної кімнати. Чому я тут опинилася? Мене викрали, чи я сплю? Який злочинець поцупив мене на болоті прямісінько з-під носа моїх наставниць? Тоді чому утримує не за гратами, а серед розкошів?

— Якби я була паперовою, то вже б єхидненько надрукувала: «хі-хі». Миколко, ти зараз наскільки смішна, що в мене не вистачає єхидства. Це ж треба такого – злякатись моєї ванної кімнати. Ти мене реально здивувала, фир-фир, – Її Рудість перебувала у доброму гуморі. Я вже трохи навчилась відгадувати настрій наставниці.

— Ліссі, так я не потрапила в нахабні лапи викрадачам? – перепитала, не вірячи своєму щастю.

— Хочеш, щоб на додачу до супИргероїні називала тебе МЕколкою? – цими словами Кусяка дала зрозуміти, що повага до мене, якщо вона й була, починає стрімко опускатися нижче плінтуса. Мені не хотілося перекручування власного імені, тому вирішила змінити тему розмови.

— Одного не можу зрозуміти. Лісяко, я ж думала, ти проживаєш у норі, чи де там лісові мешканці зимують. А тут – неймовірної краси ванна кімната.

— Користуйся тим, що я задоволена результатом першого уроку. Ти зараз знаходишся у моєму будинку. Я полюбляю комфорт, а ще прекрасно знайома з технічним прогресом. Хоча останні сто років не займалася підготовкою супергероїв, це не значить, що відстала від часу, як наша паперова подруга. Миколко, запрошую тебе скористатись ванною. У нас зовсім обмаль часу. Не встигнеш змити з себе бруд, я не винна – телепортуєшся в піні прямісінько за обідній стіл. Пока, Миколко, – перед рудою відкрилися двері.

Нахабна Хвостоковбаса гордо вийшла з кімнати, наспівуючи пісеньку. Мною оволоділо оціпеніння від почутого. Оце так поворот! Пам’ятаючи слова Рудості про обмеженість у часі, швидко застрибнула у ванну.

Любителька порталів і тут не відступила від своїх уподобань. Лисиця не бажала бігати сходами чи переходити з кімнати у кімнату. Достатньо було подумати, куди перенестись, як перед тобою виникав портал. От і зараз. Як тільки переодягнулася у супергеройський костюм, переді мною відкрився портал у їдальню. Всі страви, милістю Хранителя, були дуже смачними, проте ніхто не дав мені ними насолодитися.

За відсутності браслета я вже не могла чути книжку, а от єхидні коментарі … Паперова навмисно майоріла переді мною, друкуючи все нові застереження, котрі кидалися в очі і відволікали від запропонованих делікатесів. Лісяка-Кусяка теж вирішила за столом провести детальний розбір моєї поведінки під час тренування. Однак все на світі має логічне завершення, це також стосувалося обіду. От і нам довелося на прощання сказати «оревуар» мирному спілкуванню за столом.

— Прошу панянок вперед, – проголосила лисиця і першою просковзнула у вогняну троянду чергового порталу. Я ступила слідом за нею, з жалем залишаючи багато непродегустованих страв. Останньою в портал залетіла книжка, хлопаючи сторінками.

Ми вийшли прямісінько на Соборну вулицю, котра зустріла збудженим гомоном натовпу. Я відмітила той факт, що руда продовжує летіти над землею, легенько перебираючи лапами в повітрі. Пішоходи здивовано зиркали в наш бік. Напевно, до нас ще ніхто не з’являвся на Соборній через вогняний портал. Проте Кусяку з книжкою абсолютно не турбувала така відкрита зацікавленість юрби.

— Хай народ знає свого героя, – я чомусь розчула тихенькі слова Хранителя серед інших голосів.

Ми стрімко просувалися крізь натовп. Наш шлях пролягав прямісінько до продуктового магазину. Перед фасадом уже стояли два чорні джипи з тонованими вікнами.

«Не використовуй вогонь. Навкруги люди, ти можеш нашкодити мирному населенню. Намагайся затримати злочинців до приїзду поліції», — надрукувала книга. Я кивнула, згоджуючись з думкою паперової.

— І мене не зачепи суператакою, – додала Її Рудість, – А тепер удвох зачаїться і не шуміть. Профі зараз покаже майстер-клас, – виголосила пухнаста і попрямувала на секретне завдання.

«Давай заховаємось за отим сірим автомобілем», — запропонувала книжка, на що я з радістю погодилась.

Все таки страшно виступати проти злочинців, котрі найімовірніше озброєні до зубів. Одне діло — мати справу з анчутками, проти яких можна застосувати вишневу магію, а інша – рятувати людей. Тим часом ми зачаїлись і почали стежити за майстер-класом від Хранителя. Наша Ліссі так само чеберяла лапками в повітрі в напрямку до магазину. Легко злетіла сходами до вхідних дверей. На чатах стояв бандит, якого, напевно, шокувала раптова зустріч з хвостатою нахабою, котра завмерла навпроти нього у повітрі. З мого посту спостереження було видно, що у нього від шоку відвисла нижня щелепа.

— Фир-фир! Руки вгору! Хенде хох! Здавайся, бандите! Шнель-шнель! – заявила Хвостоковбаса, чим обеззброїла злочинця, навіть не торкаючись.

— «Білочка». Зі мною уже розмовляє «білочка», — масну крапку в короткому монолозі поставило гучне падіння злочинця.

Обуренню Кусяки не було меж, адже вона терпіти не могла, коли хтось її порівнював з міфічною «білочкою».

— Оце придумав! Мене, прекрасну руду лисицю, сплутати з тим миршавим створіннячком! Посунься з мого шляху, а то ще лапоньки об тебе доведеться забруднити. Йди звідси і більше не бери участі у нападах, а то придумав розлягтися точнісінько як тюлень. Не обійдеш, не об’їдеш, – виголосила розгнівана не на жарт Лісяка, – Невже ти втратив свідомість від моєї краси? Агов! Миколко, книжко, йдіть сюди, будемо в’язати першого спійманого злочинця. Чомусь він так довго до тями не приходить, але це нам допоможе.