Глава 20

Від тривожного передчуття я обернулася. І що ж я побачила? З усіх сторін мене оточувало болото, що дихало мертвою тишею.Переді мною простягався сумний і жалюгідний пейзаж, який не обіцяв нічого хорошого. За спиною в повітрі помітила напівпрозорі силуети Кусяки і книжки. Мої чарівниці вирішили таким чином, через проекцію, поспостерігати за мною, прохолоджуючись на березі.

— Що ви тут робите? Не можете залишити супергероїню самостійно пройти важкий шлях? І чому вирішили створити проекцію?

— Миколко, за тобою потрібно постійно стежити, – викрутилася Лісяка.

Раптом я зрозуміла стратегію моїх наглядачок. Вони мріють не забруднивши лапок і сторінок, вволю насміятись над цирком імені Ніколь Задериведмідь. Але чомусь я поки що не бачу причини, щоб з мене можна було похихотіти. От тільки повернуся назад, таке видовище їм влаштую!

— Чому ти видала нас, книШко? Сиділи б собі тихенько і клопоту не мали, – перервала мої думки Кусяка.

У цей момент я стрибнула на чергову купину, котра видалася мені занадто підозрілою. Та хто ж міг про таке подумати?

— Аааа! – закричала з переляку, адже під ногами щось підозріло заворушилось.

— Фр-р-р, – здавалось, Хранителю було дуже весело, – От і перша неприємність для супергероїні, а в мене ще скільки пасток приготовано … — мрійливо протягнула пухнаста.

— Ліссі, ти ж мені не сказала, що там конкретно, – якби паперова була людиною, то в неї обов’язково б загорілися від цікавості очі.

Проте зараз мені було ніколи прислуховуватися до розмови двох підступних подружок. Я заледве встигала перестрибувати з купини на купину. Ой, лишенько! Замість зелених острівців з болота з’являлися невеличкі створіння, схожі на чортенят. У кожної замурзаної істоти було по хвосту і ріжках, але бісенята не мали п’яток і пальців.

— Що це за чортівня? – вирвалося в мене.

У відповідь почулося не то хіхікання, не то кумкання цих дивних істот. Напевно, вони потішалися з мого кумедного виразу обличчя. Добре, що саме зараз я стояла на більш надійному острівці, який не поспішав тонути разом зі мною. Я стояла і широко відкритими очима спостерігала за чудасією доти, поки один з монстриків не схопив мене за ногу своїми бридкими лапками, бажаючи познайомити супергероїню з принадами життя на дні болота.

— Тільки так, чортяко, виконаю твою забаганку!

Я схопила за хвіст болотяну нечисть і почала віддирати від модних чобітків, проте чортеня тільки міцніше обхопило мою ногу.

— Відчепись, кому кажу! – з руки вихлюпнулося полум’я темно-вишневого кольору.

Чортеня з підпаленим хвостом перелякано шубовснуло в болото, залишивши мене в спокої. Злякалось мого гніву – не інакше. Я стала на одне коліно, щоб оглянути багатостраждальне супергеройське взуття. Як мені на люди показуватись в обгризених чобітках? На моє щастя, відбітків зубів не залишилося.

Поки я піклувалась про свій крутяцький імідж, щось нахабне вчепилося в моє волосся. Я швиденько нахилила голову вбік. Створіння не втрималось і скотилося вниз, плюхнувшись в болото. На супергеройському лискучому волоссі ще спробуй втриматися. Трохи самореклами мені не завадить.

Раптом бісенята закружляли вихорцями. Я навіть не могла припустити, що нечисть надумала витворити цього разу. Заледве не прогавила момент, коли шалена юрба з усіх сторін одночасно накинулася на мене.

— Так нечесно. Що, гуртом і батька бити легше? Зараз я вам покажу, де раки зимують! – підбадьорювала себе вигуками, придумуючи, чим можна вразити таку чортячу навалу.

— Суператака! – верескнула я, крутнувшись навколо своєї осі.

Я зуміла вразити кожне чортеня прямісінько в лоба. Якби можна було загинути від сміху, то жодна нечисть не перенесла б мого, так званого, чародійського маневру. Відповідним засобом для суператаки моя магія чомусь вважала вишневі чупа-чупси на паличках. На деякий час нападники затихли, з задоволенням смакуючи льодяниками, адже таких смаколиків вони на болоті точно не зустрічали. Я хоча б встигла хвилинку перепочити і витерти піт з чола. Від пригощання рогата нечисть не подобрішала – за мить я отримала грудкою болота прямісінько в обличчя. Витерши бруд рукавом, дійсно озвіріла від люті:

— Начувайтеся, чортенята! І ти, магіє, якщо відмовишся працювати, – шалений коктейль із гніву і злості заволодів мозком. Кров застугоніла в скронях.

Раптом відчула, як у сонячному сплетінні зароджується тепло, яке поволі огортає тіло. З рук зірвався вогняний вихор, котрий спочатку закружляв навколо мене, розкидаючи нечисть у різні сторони, а потім розсипався на менші вогняні кулі, які прицільно вдарили по кожному чортеняті. Я полегшено зітхнула, оглядаючи фронт виконаної роботи. Про болотну погань нагадували тільки поодинокі купки попелу.

— Непоганий потенціальчик. Якби ще зайнятися цим невідшліфованим алмазом як слід … Миколко, ціни твоїм здібностям у майбутньому не буде. Ми з тобою точно головного злодія в баранячий ріг скрутимо, – порушила мовчанку Хранитель.

У розпалі боротьби з болотяною нечистю я і думати забула про Лісяку з книжкою.

— Хі-хі. Якщо не покалічиш Шалену Вишню на своїх тренувальних майданчиках, – додала паперова.

— Не хвилюйся. Наша Вишенька-Черешенька той ще міцний горішок. Це вона кого завгодно покалічить. Дякую, Миколко, за прекрасне шоу. Ми аплодуємо твоєму вмінню!

— Достатньо з мене знущатися, – з оберенням глянула вгору на мерехтливі силуети, – Зараз повернуся назад і влаштую вам таку феєрію, що світ вам буде здаватися затісним!

— Ще спробуй самотужки повернутися, хі-хі, – книженція продовжувала мене шокувати.

— Ану повтори ще раз. Я щось стала недочувати після створення вогняного вихору, – я підняла перед собою праву руку і поворушила пальцями. На кінчиках кожного нігтика загорілось по вогнику, що мене дуже потішило.

— Я сама огортала магією це болото. Рік за роком, століття за століттям. Скільки б ти не йшла назад, відстань між тобою і берегом не зменшиться. Вибач, не попередила тебе, інакше б ти не згодилася, – підсумувала Лісяка.