Глава 19

Я зі скепсисом поглянула на Хранителя.

— Ліссі, що це ще за глум наді мною? Де я і де смуга перешкод? Ти взагалі уявляєш собі це видовище? – перед Кусякою стояла вже не Ніколь Задериведмідь, а відважна Шалена Вишня.

— Звісно, – руда потупцяла лапами в повітрі і згорнулася клубком, при цьому її ніс звично потонув у білій опушці кінчика хвоста. Для зручності вона піднялася ще вище, стріляючи очиськами навсібіч.

— От не розумію, навіщо потрібна така фізкультура і без того швидкому супергерою? Оці всі тренування виснажать мене до краю, – я намагалася протестувати тиску на моє життя.

— Завжди знайдеться той, хто швидший від тебе. Тільки постійні тренування зроблять з тебе відважну супергероїню. Наприклад, моїй колишній учениці з десятого століття одного разу довелося тікати і заодно відстрілюватися з лука від вікінгів-перевертнів, а вони ще ті швидкі чортяки, – зауважила Лісяка.

— Вона також була Вишнею? – з цікавістю запитала я.

— Борислава – Соковите Яблучко, – з ностальгією профиркала лисиця.

— А чому ж тоді у мене приставка «Шалена», а не там «Солодка» чи «Рум’яна»? – з кожною відповіддю Хранителя запитань у мене ставало все більше.

— Ніколь, це вирішує твоя душа. І якщо ти прямо зараз не зірвешся з місця і не побіжиш, то я повернуся в твою квартиру і, повір мені на слово, об’їм твій холодильник! – від такої суворої погрози мої ноги, не питаючи порад у мозку і заручившись підтримкою шлунку, понесли мене вперед.

В області талії я відчувала не те щоб тягар, а якийсь незрозумілий дискомфорт. Здавалося, до мене щось причепилося і не відпускає. Очі опустилися вниз і я побачила на талії міцну мотузку, яка тяглася вгору над моєю головою. Задерши обличчя, відшукала до чого ж кріпиться кінець канату – і остовпіла. Мотузка прямісінько від моєї талії тягнулася до прозорої сфери, всередині якої гарненько вмостилася моя особиста руда нахаба.

— Ойой, гарно ж як! Давай швидше, покатаюся з вітерцем! – верещала від захвату Лісяка, – Обережно, дерево! Повертай лівіше, інакше розіб’ємось.

— Навіщо ти висиш на мені? Я й так заледве маневрую між деревами. Совість май, Хранитель доморощений, – моєму обуренню не було кінця-краю.

— Ти повинна звикати носити на собі вагу іншої людини чи тварини. Твоє життя тепер присвячене порятунку інших. Уяви собі ситуацію – на вас з Хом’яком напали гарпії, – як завжди Кусяка полюбляє різні жахастики.

— Не знаю таких. Це якесь шкільне угрупування чи молодіжна мода? – перервала просторікування рудохвостої.

— Не вгадала. Це жахливі напівжінки-напівптахи з гострими кігтями, яким дуже захотілося втамувати голод. Повернімося до попередньої теми. Так от, уявімо, твого Грибка паразитичного поранили оті потвори. Тобі потрібно буде не тільки тягнути на собі товариша, а й ухилятися від пазурів і крил. Якщо бойові мистецтва знаходяться на першому місці по важливості, то швидкість пересування, безсумнівно, займає другу сходинку в рейтингу. Учись, поки я жива! – пафосно закінчила наставниця.

— Невже ти зібралася померти? – глянувши через плече, зміряла поглядом Лісяку, яка фонтанувала енергією.

— Зовсім ні. Просто це так гарно звучить. Ой, ми вже майже на місці. Зверни ще раз наліво, – закомандувала пухнаста.

Я різко завернула за сосну і раптом почула звук удару. Ойой, лишенько! Сфера Лісяки не встигла звернути убік і врізалась у стовбур.

— Веу, приїхали, – прошепотіла шокована зіткненням Кусяка, – Я щось уже накаталася, - свідомість благополучно покинула руду.

Магічна лисиця зависла в повітрі нерухомою тушкою, викликаючи мій душевний біль і каяття. Хай продовжує читати нотації і красти смаколики, лише б не покидала мене.

— Лисонько! Тільки не помирай! – зі швидкістю світла я кинулася до безтямної подруги. Коли ж ця руда нахаба встигла нашкрябати своє ім’я на моєму серці серед списку друзів, який до цього моменту залишався майже порожнім? Я обережно схопила пухнасту лисичку і пригорнула до себе, намагаючись почути її дихання.

— Усе нормально. Не розкисай, Коль, – комок хутра став виборсуватися з моїх затісних обіймів, – Вперед, на тренування. Не час піддаватися сентиментам і змочувати мій хвіст солоними сльозами, – ентузіазму в моїй літаючій лисиці після невдалого зіткнення з деревом тільки прибавилось.

Скажу чесно, мене вжахнула смуга перепон. Переді мною, куди простягався погляд, розкинулося безкрає болото.

— Як це зрозуміти? Що це? – з горла виривалися тільки жалюгідні хрипи.

— Ніколь, це твоє місце тренувань. За останні сто років я його вдосконалила. Сьогодні тобі належить випробувати його на міцність, – хитрунка підморгнула мені.

— А якщо я впаду в болото? Як відносно страхування нещасних випадків?

— Фр-р-р, – уникла відповіді Хранитель.

— Невже не врятуєш?

— Намагайся не тонути. Наш антигерой точно не стоятиме поряд з тобою з пухнастою щіточкою, щоб здмухувати пил. Смертельно небезпечні тренування допоможуть вижити в бою зі справжнім злом, яке точно не буде з тобою церемонитися. Вперед, Шалена Вишне! Тебе чекають подвиги і звершення! – азартно скандувала Хранитель, махаючи хвостом зі сторони в сторону.

— Класні ж будуть у мене подвиги по вуха у багні, - скептично додала до її захопленого завивання.

— Чом би й ні? Все рівно ж подвиги, хоч у болоті, хоч у лісі, хоч у місті.

Несподівано повітря переді мною згустилося і виплюнуло паперовий посібник з супергеройства.

— Привіт, книжко. Я навіть не мала сумнівів, що ти врешті-решт приєднаєшся до нашого веселого тренування, – левітувала в повітрі Лісяка, – Нам з тобою буде дуже цікаво спостерігати за біганиною супергероїні.

«Ти добре підготувалася», — надрукувала паперова, – «Зараз буде прямо пекельно гаряче. Як я могла пропустити таке видовище?»

— Ніколь, я вирішила полегшити тобі перше завдання. Ось, тримай від мене подаруночок, – Її Рудість простягнула мені браслет.