Глава 15

На жаль, заснути я більше не змогла, як не намагалася. Покрутившись у ліжку ще зо п’ять хвилин, почала потерпати від виснажливої нудьги. Згодом вирішила покинути цю невдачну справу і … Ні, мій любий животику, їсти ми не підемо. Ось-ось бабуся з дідусем привезуть свіженьких смаколиків, тому потрібно трохи зачекати. Горпина Микитівна та Іван Трохимович є гарним прикладом сільських жителів, тому вони заявляться в гості дуже рано з великим шумом і брязкотінням.

Я вирішила скоротати час за комп’ютерною грою. Якраз коли наблизився напружений момент закінчення рівня, від дверей почувся шалений стукіт упереміш із вищанням дзвінка. Серед какофонії звуків почувся крик:

— Миколко!

Було зрозуміло, що нарешті до нас завітали гості з смаколиками, приготованими з тушки кабанчика Борюсіка. Я миттєво вибігла з кімнати і помчала відчиняти вхідні двері. І не слід думати, що я так рвонула лише заради їжі. Спочатку обійнялася з Горпиною Микитівною, а потім — потрапила в обійми до Івана Трохимовича.

— Як живеш, Миколко? – запитав дідусь.

— Дієтами мою внученьку замучили, – бабуся погладила мене по голові, – Схудла, моя бідолашенька.

— До тебе, люба, нашій Миколці ще далеко, – вставив свої п’ять копійок дідусь.

— Ах ти, негіднику! – така несправедлива характеристика розлютила Горпину Микитівну, – Я – найгарніша! Така, як і повинна бути українська женщина! Чи ти хотів би бачити поруч сушену тараньку, схожу на негідницю Тоньку?!

Іван Трохимович роззувся і тихенько позадкував у залу. Він був на пів голови вищий від обожнюваної дружини, але не міг похизуватися атлетичною фігурою і хоч якоюсь силою.

— Тепер я здогадуюсь, чому ти в ларьок біля школи зачастив бігати. Отій училці недоученій сподобалося те, що ти не лисий, як її вусатий чоловік. Невже ти мене зрадив з тією безсовісною риб’ячою натурою? – бабуся вперла кулаки в пишні боки. Дідусь нервово торкнувся руками густої чуприни, яка залишилась такою ж густою, як і в молоді роки.

— Я бігаю до її чоловіка в магазинчик, – він не зрозумів, що потрапив з вогню у полум’я.

— Де ж ви таке бачили? Ой, людоньки! – в бабусі нерви не витримували нової інформації і готові були вибухнути в будь-який момент.

— У магазинчику таку випивку продають … — замріяно почав оправдовуватися Іван Трохимович – «Козацька» називається …. Точнісінько, як в «Енеїді».

— Та я б того харцизяку з його поганським дружбаном, який надрукував посібник з випивки для мого благовірного, на одній пательні б підсмажила. Говорить він мені про нерівність. Та я б такого пригнічувача моєї свободи … спалила б на багатті, як він, бусурманин, вчинив з тою бідолашною дівчинкою Дідонкою. Не потрібен був їй той пияк Еней, як Борюсіку п’ята лапка. Мій Іванко он начитався на ніч і тепер цитує мені нецензурну лексику і різновиди випивки. Миколко, ти ж не повіриш! Я ж тягла в сільраду розписуватися сумирного міського хлопчика. А що тепер переді мною?! — бабуся вперлася пальцем у груди чоловіку.

На цю тираду Іван Трохимович гордо задрав голову і відповів:

— «Енеїда» розкрила мені очі на справжнє життя!

— Як вона така розумна, то хай би рятувала тебе від колгоспного бичка.

— Нічого собі бичок! Динозаври, мабуть, не такі страшні були.

— Хто-хто?

— Стародавні ящери величиною з багатоповерхівку. У них ще зуби й кігті були, ніби заточені ножі, – дідусь описував коханій справжні машини для вбивства.

— Іване, невже ти думаєш, що я б таку тварюку та не скуртила в баранячий ріг? – з обуренням спитала Горпина Микитівна. Дідусь кинув оком на фігуру дружини і вирішив змовчати.

— Достатньо сваритися з самого ранку, – в дверях з’явився мій татко в піжамі, ще не причесаний після сну.

—  Привіт, Матвійчику. Людочка ще спить? – бабуся вирішила відкласти виховання чоловіка на потім, переключившись на обійми єдиного сина.

— Миколко, – тихо покликав дідусь. Я обернулася.

— Тримай смачненьке, – Іван Трохимович простягнув мені пакунок.

— Що тут? – здивувалася я, вхопивши обома руками сніданок.

— М’ясний рулет з чорносливом, – відповів дідусь.

— Спасибі, – щиро відповіла, передчуваючи неймовірне задоволення для шлунку.

— Горпинка ніч не спала, все готувала смаколики. Рулет тільки спікся під ранок, ми вже й на шматочки порційні порізали. Все, як ти любиш, – підморгнув Іван Трохимович.

Я відразу прошмигнула за спинами найрідніших людей до себе в кімнату, де й поклала здобич на стіл. Залишилось пробратися на кухню за хлібом, щоб повернувшись, насамоті насолодитися їжею.

— Масличко, тушонка, ковбаска, свіжина, пиріжечки, – лунав голос бабусі.

— Але ж Ніколь на дієті! – сплеснула мама в долоні. Широкі рукава рожевого халату спурхнули вгору, а світле матусине волосся лягло на плечі.

— Людочко, зрозумій. У Миколки зараз росте організм, їй категорично заборонено харчуватися однією травою. Що з Миколки тоді виросте на вашій дієті? Друга Тонька? Ось глянь, яка наша внученька зараз гарненька: щічки рум’яні, оченята блищать.

— Вона ж так захворіє!

— На що?

— Чекати проблем з суглобами, серцем … — розхвилювалася мама. До неї підійшов тато і обійняв за талію.

— Людо, наша Ніка – найздоровіша дівчинка, – намагався заспокоїти дружину.

— Покійний дохтур завжди казав, щоб зберегти здоров’я, слід вживати м’ясце, сальце, яєчка та сметанку, – натхненно тримала оборону Горпина Микитівна.

— Тому він і покійний! Зараз рекомендують тримати вагу під контролем, більше їсти фруктів і овочів. І взагалі, в моді вегетаріанство. Ось!

— Людочко! Сама вживай, що хочеш, а Миколку з Матвійчиком я не дозволю морити голодом. Ось дивись, у мого синочка нервова робота, йому аж ніяк не можна без домашньої їжі. Мій Матвійчик – не млява панночка, яка за весь день з’їсть один капустяний листок і наїсться на місяць наперед.

Вони вдвох глянули на стрункого підтягнутого тата і подумки погодились, що його аж ніяк не нагодувати капустяним листям. Чоловік аж зашарівся від надмірної уваги до своєї персони.