Замість нажаханих криків підліткової банди і захоплених оплесків Гриба паразитичного, я отримала регіт нахабних хуліганів і округлені від подиву очі ботана.
— Вау, яка красунечка завітала на вогник, – хтось із нападників вирішив відвісити мені комплімент.
— Хлоп’ята, ви мене з кимось переплутали. Я зовсім не красунечка. Ви що, ніколи не бачили справжніх супергероїнь? — розсердилася я, повертаючись у вертикальне положення. Дивно, але підбори зовсім не викликали дискомфорту.
— Якщо у неї є такий класний костюмчик, то й грошики про собі повинні бути, – насмішкувато промовив ватажок, наступаючи на мене.
— Супергероїнь не грабують, – крикнула я, – Суператака!
Від мого емоційного зойку супротивників обсипало з ніг до голови вишневими льодяниками. Хлоп’ята оніміли від подиву, але і я була здивована не менше. Як можна було придумати отаку єресь? Чому не кинути в місцеву підліткову банду чимось суттєвішим?
— Суператака! – вирішила повторити спробу. Цього разу на голови ворогам посипався дощ із різнокольорового мармеладу.
— Пацани! Ловіть її! Дивіться якими темпами дівуля виробляє солодощі. Якщо вдасться її спіймати, примусимо працювати на нас. Залишиться тільки відкрити магазин ласощів, а гроші потечуть річкою! – прокинувся від шоку розумник у ворожому стані.
Я зрозуміла, що найкращий варіант для мене – це втеча. Хлопці потупотіли за мною. Хм, а якщо мені замість слова «суператака» вказувати назву конкретного предмета, яким хочу атакувати супротивників? Швидко розвернулася і направила наманікюрений нігтик під ноги бандитам:
— Вишневий лід!
Хотілося, щоб переслідувачі посковзнулися на крижаній кірці і попадали на землю. Але не так сталося, як гадалося. Щось пішло не так і з моєї долоні посипалися вишневі кісточки. Правда, хтось на них посковзнувся, але миттєво повернув втрачену рівновагу. Ну, які ж неконтрольовані магічні здібності мені дісталися! Хоч сядь та й плач!
Різко розвернувшись на підборах, побігла в зворотньому напрямку. Ми дружною компанією промчали повз ошелешеного Грибка паразитичного і зайшли на друге коло.
— Вишнево-грейпфрутова карамель з маршмеллоу! – спробувала ще раз випробувати на міць власні неординарні здібності до магії. Не уявляю, як така абсурдна комбінація прийшла в мій шалений мозок, але вона себе виправдала.
Раптом мої переслідувачі по пояс зав’язли у червоній тягучій речовині незрозумілого походження і призначення. Прямо з неба на них рясним дощем падали шматочки рожевого маршмеллоу. Дочекавшись, поки солодкі опади закінчаться, підійшла до полоненої компанії, яка ніяк не могла виборсатися з такої підступної пастки.
Вирішила дослідити в’язку і тягучу речовину, яка так міцно тримала бандитську шайку. Спочатку провела кінчиком нігтя, а потім спробувала на смак. О, диво! Такої неймовірної на смак карамелі я ніколи не куштувала! Кисло-солодкий смак вишні з легкою гірчинкою грейпфрута – ммм, смакота! Не розумію, чому обурюються хлоп’ятка, адже я просто вчила їх, як потрібно поводитися справжнім джентльменам.
— Ви тут подумайте про свою негарну поведінку, а ми підемо з миром, – я вхопила за карк очманілого Грибка і потягла з місця бою.
— Ей, ти, супергероїне! Звільни нас, ми більше не будемо.
— Хлопці, у вас є час насолодитися найсмачнішою карамеллю. Покуштуйте від мене безкоштовний подаруночок!
Різкі крики супроводжували нас із однокласником, але я не звертала на них жодної уваги, продовжуючи майже тягнути на собі особистого паразита.
— Хто ви? О, відважна пані, – замріяно спитав сусід по парті, не розуміючи до кінця, з якої халепи я його врятувала.
— Я — Шалена Вишня, – відповіла на питання, шокована захопленим виразом на обличчі співрозмовника.
— Відтепер ви – мій кумир. Ви така неймовірна. Така … — Грибок захлинався слиною від захвату, – Така доросла і надзвичайно гарна. Пані, ви прекрасна! Де ви працюєте? Я можу вам хоч зрідка приносити квіти? – чим далі, він все більше переходив межі дозволеного.
— Це зайве, я ще навчаюся в школі, – мимоволі зірвалося з моїх вуст. Про мить відвертості я, як виявилось, дуже пошкодую в майбутньому. Проте я занадто випереджаю події, адже попереду мене чекають спокійні вихідні.
— Пані Вишне, а в якій школі ви навчаєтесь? І в якому класі? – з тремтінням у голосі продовжував допит сусід по парті.
— Досить, це секретна інформація, – я хитро посміхнулася. Мені до смаку увага, навіть якщо отримую її від паразитичного, який намагається не затинатися при розмові зі мною.
— Бувай, – мені так хотілося на прощання назвати його Грибком, але я стрималась.
Справжні супергероїні не відкривають на широкий загал свого імені і не натякають на свою скромну особу нікому, навіть ботанам, які вовтузяться на стільці поруч, коли зосереджений супергерой пише контрольну роботу. Я трішки подумала і ледь чутно прошепотіла:
— Суперподарунок, – сказала навмання, адже не була впевнена, що такий бонус до моїх здібностей дійсно існує.
Мені ж потрібно заспокоїти знервованого Гриба. Раптом на моїй долоні з’явилася пригорща вишневих жуйок у формі книжечок, на обкладинці яких дрібними літерами йшов напис: «Щира подяка Хранителю». Хто ж це такий марнославний, що навіть власне ім’я закріпив у моїй здібності до суперподарунків? Подув легенький вітерець і сторінки книжечок затріпотіли. Грибок паразитичний дивився на диво, широко розкривши очі під окулярами.
— Прощавай, – промовила я, сипнувши жуйки на долоню однокласника.
Я різко розвернулась, щоб ефектно зникнути з місця події, але він попрохав:
— Пані Вишне, а можна взяти у вас автограф? – ботан зашпортався в пошуках блокнота і ручки, які завжди носив із собою. Як тільки він відвів від мене погляд, я вирішила – прийшла пора втікати, і побігла.
Мимоволі згадались слова книги про те, що тепер я маю надзвичайну швидкість. Зараз намагалася бігти так, ніби хотіла порівняти нові здібності зі своїм звичайним темпом. Спробувала пришвидшитись, бо поки що не помічала за собою ядучої задухи і виснаження, як завжди. Я бігла дуже легко, відчуваючи задоволення від свисту вітру у вухах. А якщо ще швидше і швидше? Мабуть, моя швидкість перевищувала рекордні показники спортсменів-бігунів. Хоча я мчала, як Шалена Вишня, іншого порівняння навіть не могла знайти.