16

Ми дорого заплатили за свій порятунок. Морський володар взяв свою криваву пожертву, хоча шебеці вдалося вціліти. Вже згодом, коли ми вирвалися з чіпких обіймів безжальної бурі, я дізнався що хвилями змило двох моряків з корабля. Та й сам шкіпер з численними опіками обличчя і рук виглядав доволі моторошно. Та ми були живі, а це напевне найголовніше. Русалка і мавка прийшли до тями, хоча вигляд мали доволі жалюгідний. Про своє розбите чоло, розквашений ніс і зламану ліву руку особливо згадувати не буду.

Шторм загнав у нас одну з численних бухт континенту. Шкіпер знав цю частину побережжя однак був в розгубленості щодо своє долі і долі його команди. Хоч якоїсь визначеності йому надала русалка. В образі синьйори Загри вона підійшла до чоловіка і повчально промовила:

– Не знаю як вас звати сеньйор, однак дозволю собі дати вам одну пораду. Не намагайтеся бути тим кому вам не судилося. Ваша стежина мирне мореплавство, перевезення товарів і пасажирів. Забудьте про піратські подвиги та ніколи ними не спокушайтеся. Не ваше це ремесло. Зараз ви отримали у свою власність чудовий корабель. Відремонтуйте його, перефарбуйте, змініть назву і займіться комерцією. Тільки не тут. В цьому морі вас постійно будуть переслідувати шторми і буревії. Спробуйте пошукати своє щастя в іншому морі. Принесіть жертву їхньому повелителю і його прихильність принесе вам удачу.

З цими словами ми залишили «Червону троянду» щоб вже продовжити свою подорож суходолом. Тривала ця мандрівка доволі довго хоч й була без особливих пригод та подій. В дорозі я грав роль поважного дворянина, котрого супроводжують двоє слуг-зброєносців. Вигляд у мене тоді був не надто респектабельний, але в цій місцевості королів та принців не водилося, тож навіть я був чималим цабе.

Коли ж сторонніх спостерігачі навколо не було мої супутниці набували тої зовнішності котра була мені більш до душі. русалка ставала сеньйорою Загрою, Джакомо перетворювався на миле дівча Джулію. Дві симпатичні панянки з котрими я бесідував на різноманітні теми, дізнаючись неймовірну кількість таких цікавинок про які я раніше й гадки не мав. Та всі ці знання будуть моєю маленькою таємницею. Можливо колись вони стануть мені в нагоді, а можливо просто залишаться як спогад про цю мандрівку.

Саме завдяки лісовій мавці, її внутрішнім відчуттям та магічній інтуїції нам вдалося в дорозі оминути багатьох неприємностей та більш-менш спокійно добратися до мети нашої подорожі. День коли довелося прощатися був сонячним і вітряним. Ми стояли на березі великого острова. З однієї сторони відчувалася сила води, з іншої за сотню кроків силу лісу демонстрували могутні дуби, буки і смереки.

– Синьйор П’єтро, може все таки залишитеся ще трішки у нас? – запитує русалка.

– Та ні, синьйоро Загра, – відповідаю я. – Ви ж знаєте куди мене кличе доля. А ви самі як думаєте облаштуватися?

– Місцевий повелитель лісових духів прихильно прийняв мою сестричку і мене. Володар озера теж не проти щоб я деякий час погостювала в його підводному світі. А дальше буде видно. З часом я планую добратися до того моря що на півночі. Там у мене є далекі родичі, котрі сподіваюся не відмовлять мені в своїй доброзичливості і щирості. Якось так і буде.

– Не знаю як там звучать побажання у ваших світах, – промовляю я. – Просто бажаю щоб всі ваші задуми, бажання і мрії збулися.

– Синьйор П’єтро, дякую вам за побажання. Я надзвичайно рада що наші життєві стежини ось так несподівано зійшлися. Сподіваюся, в майбутньому ми ще неодмінно зустрінемося.

– Так, звичайно, – обіцяю я чомусь не сумніваючись, що в майбутньому колись обов’язково дотримаюся свого слова. Не у правилах благородного лицаря обманювати таку красиву синьйору, навіть якщо вона й русалка.