13

– То ви хочете знати хто я така і чому зі мною так довго цяцькався ваш капітан? Що ж дивіться…

Після цього трапилося те чого б я волів ніколи не бачити. Зовнішність сеньйори Загри почала стрімко змінюватися. Благородні риси жіночого обличчя танули мов кусень криги на розпеченій сковорідці. Замість них нам відкрилася якась химерна, страхітлива маска. У цього моторошного створіння очі були вибалушені мов у камбали, щоки, лоб і вилиці сріблилися дрібною риб’ячою лускою, колись пишне волосся перетворилося на жмут живих моцаків, які ворушилися мов змії. Пальці істоти видовжилися, між ними з’явилися перетинки, нігті стали гострими кігтями, що глибоко вп’ялися в дошки фальшборту.

– Морська відьма! – перелякано заволав один з піратів, в унісон йому так само нажахано зарепетував інший: – Рятуйся хто може.

Ці слова подіяли на морських розбійників мов своєрідний спусковий механізм. Горланячи від страху і налітаючи одне на одного екіпаж шебеки кинувся спускати на воду єдину шлюпку, що була принайтована посеред шкафуту. Не зважаючи на тисняву і штовханину команда судна за лічені секунди справилася з цією справою і незабаром переповнений баркас відчалив від борту «Червоної троянди». Все відбулося настільки швидко, що я прийшов до тями лиш тоді, коли відчайдушно налягаючи на весла берберці віддалилися від нас на доволі пристойну відстань.

Коли палуба корабля опустіла я наважився глянути на ту потвору якою стала сеньйора Загра. На мій неабиякий подив на шканцях знаходилася не жахлива морська істота, яку я сподівався знову побачити, а звичайна вродлива жінка. Задерши голову догори вона зі стурбованим виглядом розглядала небо. Її занепокоєння поділяв і мій зброєносець. Виглянувши у мене з-за спини Джакомо поджеркотав кілька фраз твою незнайомою мовою, що я вже раніше чув в капітанських покоях.

Відповіді від сеньйори Загри, ким би вона не була, хлопчина не отримав, зате жінка звернулася прямо до мене:

– Сеньйор П’єтро, наближається шторм. Буря буде надзвичайно сильною, а ми залишилися геть одні на цьому кораблі.

Тут жінка на щастя помилилася. В усіх тих тарапатах ми геть забули про колишню команду фелюги, котра від ранку слухняно драїла смердючий трюм. Тепер же новонавернуті розбійники нарешті почали проявляти свою активність. Тихо скрипнувши відкинувся люк і над палубою появилася голова одного з моряків. Швидко оглянувшись сміливець обережно вибрався назовні. За ним потягнувся другий, третій, четвертий…

Миттєво оцінивши обстановку я голосно гаркнув:

– Всі негайно наверх. Бігом до стерна та вітрил.

Вигляд мертвого піратського ватажка і закривавлена шаблюка в моїй руці стали для них переконливим доказом того хто тепер повноправний командир цього корабля. Зрештою нічого дивного тут не було. Екіпаж «Морської діви» все таки складався з мирних моряків, яких в бандитську ватагу загнали обставини життя. Побачивши, що вони звільнені з ярма берберійців чоловіки з готовністю кинулися виконувати мій наказ.

– Синьйор П’єтро, – шанобливо звернувся до мене шкіпер фелюги, – що тепер зволите нам робити?

– Наближається шторм, тому беріться за керування шебеки і зробіть все можливе, щоб ми врятувалися.

Шкіпер згідливо кивнув головою і негайно взявся за виконання своїх прямих обов’язків. За його розпорядженням один з матросів став до стерна, а інші полізли вантами до вітрил. Боцман пройшовши на бак підняв труп Абдулла Азіза і безжально викинув його за борт. Відразу ж появився юнга зі шваброю й почав старанно відтирати кров з дошок палуби. Корабельне життя швидко входило в свій звичний ритм.

Зрозумівши що я тут лише заважатиму несміливо підійшов до сеньйори Загри, котра непорушно стояла на шканцях, і тихо запропонував:

– Може ми спустимося вниз і там прояснимо деякі речі.

Жінка швидко зиркнула в мою сторону і тільки тепер я побачив яка вона напружена. Все її тіло тремтіло немов у лихоманці, груди важко здіймалися під гіпюром плаття, очі палали ледь прихованим переляком. Я кинув погляд на те місце фальшборту де вона тримала руки й помітив глибокі борозни в твердих дубових дошках. Значить все виявилося правдою і химерна істота, які пірат назвав морською відьмою, мені не примарилася. Вона була суворою реальність і знаходилася неподалік мене під машкарою сеньйори Загри.

– Гаразд, давайте пройдемо в мої покої, – чую я її хриплуватий голос.

За якусь хвилину ми опиняємося в тій каюті де я вже був сьогодні вранці. Невідступний Джакомо хвостиком тримається за мною. Добре зачинивши двері не стримуюся і відразу накидаюся на вдавану жінку з запитаннями:

– Що ти, до біса за чудовисько таке? Морська відьма?

– Фе, як вульгарно, – презирливо мовить у відповідь сеньйора Загра. – Не личить благородному сеньйору опускатися до рівня невихованого волоцюги. Так, я не звичайна людина, але і не потвора. Скажімо так, мені у вашому середовищі підібрали більш милозвучне ім’я – русалка. А такого неприємного та страхітливого вигляду я прийняла заради того щоб нажахати піратів і врятувати вашу ж таки шкуру. Тож можете мені за це не дякувати.

– Ну дякую за те що спершу втягнули мене в цю халепу, а потім вже витягнули з неї, – саркастично буркнув я.

– Не моя вина що ви опинилися не в тому місці і не в то й час, – філософське зауважила русалка і додає, – Але добре те що добре закінчується. Ми позбулися розбійників, стали вільними і тепер головне пережити шторм, який наближається.