11

Після щедрого частування і відвертого шантажу в розкішній каюті загадкової жінки Загри нас вивели на верхню палубу шебеки, провели на бак судна і наказали не відходити від якірного кабестану. Цілком логічне рішення, подумалось мені. Тут ми не будемо нікому плутатися під ногами, поки наш трюм-в’язницю відчищають від бруду та сміття новоспечені морські розбійники. Втекти з корабля серед відкритого моря неможливо, а нападати на когось з членів екіпажу справжнє божевілля. А враховуючи те що тут все було на видноті то навіть спеціального наглядача за нами не потрібно.

То ж я зі своїм слугою-зброєносцем зручно вмостилися на розігрітих сонцем дошках палуби і підставивши обличчя освіжаючому легкому бризу обоє деякий час тішилися миротворним спокоєм. Правда ненадовго, обіцянка силоміць витягнута у мене й все те що там почулося вимагало хоч якихось відповідей. І деякі з них я міг почути від свого супутника.

– Джакомо, ти не хочеш нічого мені сказати? – не розплющуючи очей стиха запитую я.

– Що саме сеньйор, вас цікавить? – чую я у відповідь невинно-хлопчаче.

– Ну наприклад якою мовою і про що ти балакав з тою Загрою?

– Це одна з говірок, якою користуються в бідних нетрях нашого містечка. Сеньйора Загра лише запитала як мені ведеться у вас. І гадки не маю, звідки вона знає саме цю говірку, та я відповів що надзвичайно щасливий служити такому благородному і безстрашному лицарю як ви.

Пояснення настільки неправдиве що я не стримуюся від іронічного хмикання. От пощастило ж знайти на свою голову слугу з таким великим лантухом прихованих таємниць. І прогнати тепер ніяк, тим паче що я зобов’язаний йому своїм порятунком. Трясця, як все це складно. Що ж спробуємо підійти до цієї неприступної фортеці загадок з іншої сторони.

– Як ти вважаєш, я правильно вчинив що погодився на пропозицію Загри, і як саме ти зможеш підтримати мене в здійсненні її шалених планів?

– Допомогти бідній сеньйорі в вирішенні її нещасть перший і головний обов’язок кожного благородного лицаря. А як я стану вам у нагоді покаже життя.

І цей бастіон дав мені рішучого відкоша. Сердито обернувшись я вмить забув про своє безрезультатне розпитування свого неприступного зброєносця. На шебеці почало творитися щось дивовижне. На середину шкафуту вибіг розбійницький ватажок і на всю силу своєї горлянки почав щось голосно репетувати. Судячи з поведінки його посіпак цей горлоріз говорив щось надзвичайно важливе для них. Пірати посипалися зі щогл наче град під час літньої зливи. За мить навкруги Абдулл Азіза утворився цілий натовп його матросів.

– Що він там теревенить? – попрохав я перекласти почуте Джакомо.

– Він каже що сьогодні на кораблі влаштовується свято. Будуть корабельні змагання на те хто найсильніший, найспритніший і найвідчайдушніший пірат «Червоної троянди». Переможець отримає цінний приз.

Гучний лемент не залишав сумнівів що морські розбійники схвально сприйняли свого ватажка. Ще б пак, така несподівана і азартна розвага для справжніх чоловіків. Цікаво лише що це значитиме для мене? Невже якась частина плану хитромудрої Загри, чи це часте явище на цьому кораблі? Що ж незабаром побачимо. З такими думками я відступив до самого бушприту, щоб не заважати іншим і самому бачити все що відбувається.

А тим часом свято на палубі шебеки розгорталося з неймовірною швидкістю та ентузіазмом. І хоча особливою фантазією розбійники не відзначалися, однак бурхливого азарту їм було не позичати. За всіма змаганнями зі шканців судна спостерігав капітан та його загадкова супутниця. Судячи з того, що морська братія ставилися до її присутності без будь-якої негативної реакції, я здогадався, що у загальноприйняте повір’я буцім-то «жінка на кораблі – то на нещастя» тут не вірять.

Сам турнір розпочався з вияснення того, хто сильніший на руку. Після кількох етапів переможцем вийшов вайлуватий здоровань з одним оком, та тут в боротьбу втрутився сам капітан і завиграшки подолав свого супротивника. Те саме трапилося і при змаганні хто швидше добереться до клотика грот-щогли. Здавалося це мав стати невеличкий худорлявий матрос, який спритно злетів по вантах на верхівку щогли мов дикий кіт, та знову з’явився Абдулл Азіз і лаври переможця зрозуміло ж дісталися йому. І так відбувалося кожного разу, який би тільки вид чоловічої звитяги не придумували пірати.

Ясна річ, що такий передбачуваний розвиток подій різко пригасив полум’я ігрового ентузіазму і азарту в усіх учасниках змагань. На поєдинок з віджиманням гарматного ядра проти капітана шебеки вийшов лише один силач, а в турнірі хто влучніше попаде кинджалом в ціль не знайшлося ні одного охочого кинути виклик своєму ватажку. Свято швидко закінчилося так по суті й не розпочавшись. Розбійницька команда з сумним та невдоволеним виглядом вже потихенько почала розходитися. І тут в гру несподівано втрутилася Загра.

– Вельмишановні панове пірати, і це все на що ви здатні? – голосно пролунав її єхидний голос. – Я то сподівалася на дещо більше. Навіть приготувала для переможця свій подарунок. Та мабуть на цьому кораблі нікому не судилося пізнати смак мого солодкого поцілунку.

Екіпаж шебеки враз пожвавішав. Пірати знову потяглися до кола. Почулися запитання які змагання варті такого дорогого призу. Загра з іронічним виразом обличчя здавалося не звертала уваги на те що відбувається на головній палубі судна. Однак коли емоції досягли кипіння, вона владним помахом руки зупинила всякий гомін, а потім ми всі почули…