10

Загра добре знала, що ні один з планів неможливо здійснити саме в тому вигляді як він спершу задумувався. Завше з’являться непередбачені обставини, котрі внесуть свої зміни в твої наміри та прагнення. Боротися з цим явищем безглуздо та безнадійно. Найкраще взяти нові перешкоди до уваги і таким чином змінити свій план щоб незважаючи на все досягнути бажаного.  

Саме так трапилося і на цей раз. Свій хитромудрий план порятунку Загра ретельно обмірковувала вже давненько. Вона знала що не має права на помилку, бо доля дає їй лишень один шанс. Якщо нічого не вдасться, то їй доведеться надовго забути про свободу й вільне життя. Спершу муситиме прислужувати цьому бридкому пірату, а потім врешті-решт скоритися волі владного батька. А це для неї було без перебільшення рівнозначне смерті.

В складеному Загрою плані була одна заковика з якою вона не могла справитися самотужки. Ні, сам Абдулл Азіз не становив для неї хоч якоїсь суттєвої перешкоди. Така магічна істота як вона могла без особливих зусиль позбавити життя цього зарозумілого чоловічка. Тільки що б це її дало? А нічого. Умови угоди суворо забороняли їй кривдити піратського ватажка. Це обіцяв сам морський повелитель, а його клятва як відомо була непорушною. Підставити свого грізного татуся, такого скорого на розправу, не наважилася б навіть рідна донька.

Була в угоді маленька шпаринка котра дозволяла Загрі стати хоч і тимчасово та все ж вільною. У випадку випадкової смерті розбійника всі її зобов’язання перед ним втрачали свою силу. Тільки де ж ти знайдеш погибель для цього бузувіра серед ватаги його вірних посіпак? Ніхто з екіпажу на нього руку не підніме, а сподіватися на те що розбійник загине в бою, марна справа. Лиховісна слава про Абдулла Азіза та його шебеку набула такого розголосу серед моряків, що ніхто не наважувався кинути йому виклик. За майже три роки свого перебування на «Червоній троянді» вона не пригадувала ні одного випадку серйозного супротиву.

Довелося добряче поморочити собі голову перш ніж Загра придумала як все найкраще влаштувати. І спершу все складалося якнайкраще. Вона відчула потрібний їй корабель і навела піратів на нього. Захоплення фелюги відбулося практично безкровно і донька морського повелителя отримала в свої руки того кого прагнула. Та несподівано виникла маленька обставина яку вона ніяк не могла передбачити і врахувати в своїх намірах. Хоча, якщо добряче зміркувати, ця обставина можна було використати з користю для себе.

Після того як лицар зі своїм зброєносцем-слугою залишили її покої Загра все ще раз ретельно зважила, а тоді повеліла позвати до себе піратського ватажка. Берберієць з’явився в каюті за лічені хвилини. Радісно вишкірившись він єлейним голосом промовив:

– Моя незрівняна повелителька хотіла мене бачити?

– Так Абдулле, маю для тебе одну розмову. Та не стовбич там в проході, вмощуйся поряд і давай спершу скуштуємо цього божественного напитку.

З цими словами морська красуня, котра вже встигла повернути собі свій колишній образ, спритно наповнила до вінця два келихи. Мило всміхнувшись вона трішки пригубила свій, а от пірат кількома великими ковтками випив все до дна. Потім з нетерплячою цікавістю зиркнув на Загру, вочевидь очікуючи початку обіцяної розмови. Та вона не поспішала, повільно закинула до рота кілька виноградинок, потім заплющила очі насолоджуючись їх смаком. І лише проковтнувши ягоди якимось відстороненим тоном заговорила.

– Знаєш Абдулле, нудно мені у тебе, – сказала Загра знову підливаючи вина берберійцю. – Немає тут тих розваг та радощів до яких я звикла в морському світі. Все так сіро і одноманітно. Ти постійно полюєш на свою здобич, а я в цій каюті вже ледь не божеволію від передбачуваності свого безрадісного існування. Навіть достойного співрозмовника для цікавої бесіди у мене немає.

– Чим же я можу зарадити цьому нещастю, моя найвродливіша королівна? – пролепетав дещо спантеличений почутим розбійник. – Навчи як мені розвеселити твоє серце та розігнати журбу в душі. Невже той бранець якого я сьогодні надсилав до тебе не зумів розважити і зацікавити своєю розмовою?

– Та не дуже говірким і освіченим він виявився, – навмисне розчарованим голосом промовила Загра і переконавшись що співрозмовник спустошив свій келих вже втретє налила і продовжила. – Хоча бесіда з ним наштовхнула мене на одну думку. Тільки не зовсім впевнена що ця ідея припаде тобі до смаку.

– Говори, – на одному подиху вимовив піратський ватажок. – Обіцяю зробити все можливе щоб підняти твій настрій.

Загра знову повторила свої маніпуляції з виноградом щоб ще більше розпалити нетерплячість і цікавість у берберці і тільки тоді виклала свою ідею:

– А давай влаштуємо на «Червоній троянді» невеличке свято. Організуємо, як це ми робили в морському світі, змагання між моряками шебеки. Нехай твої люди покажуть на що вони здатні. Хто з них сильніший, спритніший, розумніший. А щоб було побільше азарту переможці отримають винагороди.

Абдулл Азіз деякий час задумливо тер свою бороду, а потім згідливо кивнувши погодився:

– Чудова ідея. Думаю вона не лише тебе розважить, але і піде на користь всьому екіпажу. Люди мають трохи стрепенутися, розвіятися, відволіктися від буденного життя. Дякую, за таку прекрасну пропозицію. Зараз же піду все організовувати.

Піратський капітан пружком вискочив з каюти, а Загра тільки вдоволено всміхнулася йому вслід. Що ж, ще одна сходинка для здійснення її плану була успішно подолана. Залишалося лишень дочекатися фінальної сцени щоб нарешті досягнути такої жаданої і омріяної свободи.