9

– Дорого і вам дня, вельмишановна сеньйоро! – чемно привітався і я. – Чим завдячую вашій увазі?

– А хто це з вами, сеньйор лицар? – питанням на питання несподівано відповіла незнайомка.

– Мій слуга та зброєносець Джакомо.

– Слуга і зброєносець, значить? – з легкою іронією скривила губи незнайомка і раптом заговорила до Джакомо на якійсь чужинській мові. Той, ніби заскочений зненацька, відповів їй такою самою тарабарщиною. Кілька фраз якими вони перекинулися чомусь нагадали мені розмову двох родичів, що давно не бачилися. Після чого власниця каюти перейшла на зрозумілу мені ромейську говірку: – Вважаю буде доречним надалі спілкуватися тою мовою, котра зрозуміла нам всім.

– І про що ми будемо розмовляти, коли ваша ласка? – поцікавився я вже вкотре вражений прихованими талантами свого нового слуги. Знання чужинських мов якось складно в’язалося з образом просто міського хлопчака. Хто ж ти такий Джакомо і які ще несподіванки для мене готуєш в майбутньому?

– Маю для вас взаємовигідну пропозицію, – схилила голову незнайомка, котра своєю зовнішністю чомусь видалася мені дуже схожою на русалку витатуювану на передпліччі піратського капітана.

– Сподіваюся вона мене зацікавить, – відповів я і запропонував. – Та перш чим її вислухати дозвольте представитися. Я сеньйор П’єтро з благородного роду Вібурно. Подорожував з острова Санта Люція на материк по особистих справах поки не потрапив в гості на це судно.

– Мене можете звати сеньйора Загра, – не вдаючись до більш детальних пояснень коротко відрекомендувалася жінка і ніби згадавши про правила елементарної гостинності промовила. – Прошу, вмощуйтеся за столом і розділіть зі мною цю скромну трапезу.

Вдруге припрошувати мене не довелося. Я від вчорашнього ранку не мав і ріски в роті, тож від вигляду так званої «скромної трапези» у мене ледь слинка не потекла. На низькому столику, вщент заставленого великими блюдами з чистого золота, можна було знайти все: від тушкованої птиці і смаженого баранячого стегенця, до медових солодощів й екзотичних фруктів. Окремо примостилися кілька крутобоких пляшок, ймовірно наповнених якимось прохолоджувальними і алкогольними напоями. Відмовлятися від такої щедрої пропозиції було б нерозумною недоречністю. Хто знає коли тут вдасться наступного разу хоч трішки заморити черв’ячка.  

Однак незважаючи на вимогливе бурчання живота я все ж вирішив вести себе з вихованою стриманістю. Присівши на одну з м’яких подушок, якими були обставлений столик, почав скромно очікувати на подальші дії господині каюти. А вона не забарилася. Жінка зручно вмостилася поряд. Потягнувшись до однієї з пляшок вона наповнила два келиха і запропонувала:

– Давайте вип’ємо за знайомство і нашу подальшу співпрацю.

Я згідливо кивнув головою і зробив ковток зі свого келиха. Напиток у ньому був неперевершений. Такого хорошого вина мені вже давно не доводилося куштувати. Що ж на цьому піратському кораблі знають толк в смачних наїдках і вишуканих напитках. Зачепивши на вилку-тризубець одну з тушкованих птиць я мимоволі зиркнув на Джакомо. Бідний хлопчина стояв біля вхідних дверей шанобливо схиливши голову. Напевне теж зголоднів мов вовк і тепер неабияк мучиться від такої кількості їжі недосяжної для нього.

Перехопивши мій погляд Загра розуміючи всміхнулася і змовницьким тоном промовила:

– Сеньйор П’єтро, бачу ваш зброєносець теж трохи зголоднів. Не бачу причин, які б не дозволили йому приєднатися до нашої маленької компанії. Тим паче, у тій справі яку я вам хочу запропонувати, його допомога стане нам в нагоді.

Я кивком голови дозволяю своєму слузі скористатися такою незвичною прихильністю нашої господині. І знову Джакомо дивує мене. Я природно сподівався що він з жадібністю накинеться на всі ці смаколики що є на столику, однак рука хлопчини тягнеться до вази з зацукрованими фініками. Ну що ж, якщо він такий телепень, який не хоче використати надану йому нагоду, то нехай потім не скаржиться на голод. Так само не налягає на їжу і Загра. Закинувши до рота кілька ягід винограду вона терпляче очікує, не забуваючи раз у раз наповнювати мій келихи вином, поки я розправляюся зі шматком смаженого баранячого стегенця, здоровезним куснем житнього хліба і кількома млинцями з медом.

Коли частування було завершено наша розмова продовжилася. Загра трохи нахилилася в мою сторону і притишеним голосом промовила:

– Хай це вас не дивує сеньйор П’єтро та моє положення на цьому кораблі не надто відрізняється від вашого. Так, так – я теж своєрідна бранка піратського ватажка. Не випитуйте у мене як це трапилося і чому я стала полонянкою кровожерливого бандита. Це до нашої справи не відноситься тож я залишу такі несуттєві подробиці в таємниці. Скажу лишень що достатньо довго знаходжуся під поневоленням Абдулл Азіза. Гріхом буде скаржитися на його ставлення до мене. Для капітана та його команди я наче справжня королівна. Проте клітка є клітка, навіть якщо вона зроблена зі щирого золота.

– Чого ж ви хочете від мене? – запитав я вражений почутим.

– Я хочу щоб ви допомогли мені втекти з цього корабля. Це до речі і у ваших же інтересах, бо подальша ваша доля незавидна. В кращому випадку вас продадуть на невільничому ринку як раба, в гіршому – просто вкоротять на голову. Про викуп який можливо зберуть ваші небагаті родичі, погодьтеся, говорити недоречно.

– А ви прониклива, сеньйора Загра, – бурмочу я стовідсотково згідний з усім тим що вона щойно сказала. – Тільки як мені здобути для нас волю?