8

Вона достатньо довго очікувала на цю мить. Хоча час, для тої що тепер називалася Загра, не мав надто важливого значення. У неї його було достатньо багато. Однак навіть хвилина перебування на борту «Червоної троянди» перетворювалася для служниці морського повелителя на пекельне випробування. Маленьке суденце неймовірно смерділо, тут неможливо було позбутися усюдисущих огидних комах, та й сама атмосфера шебеки була насичена ненавистю, жорстокістю та смертовбивством. Своєрідна в’язниця для тієї що звикла до безмежних просторів моря, грайливого вечірнього бризу і владного світанкового припливу.

Зрештою так воно й було. Піратський корабель і задумувався морським володарем як покарання для своєї служниці. Жахлива буцегарня у які владний батько намагався виправити норовливий і непокірний характер однієї зі своїх багаточисельних доньок. Яку саме послугу кровожерливий розбійник Абдулл Азіз зробив для її татуня Загра не знала, та підозрювала що вона було не настільки значущою щоб віддати її у полон цьому обридливому чоловікові. Три роки нестерпного рабства під час яких морська діва була змушена виконувати всі забаганки ненависного пірата.

На щастя батьківський тюремщик виявився на диво дурним і ще більш довірливішим. Загрі без особливих зусиль вдалося обманути цього наївного простачка. Морський повелитель напевне сказився б зі злості якби дізнався скільки доповнень та власних правлень внесла в домовленість між ним та брудним розбійником його винахідлива і хитромудра служниця. Ніякого кровопролиття, насильства та надмірної жорстокості, від яких Загру буквально вернуло, і через які вона начебто втрачала всі свої магічні здібності.

Ні про які інтимні близькості між ними не могло бути й мови, хоча вона набула найспокусливішої жіночої зовнішності та зробила все можливе щоб максимально замакітрити голову цьому простолюдину. Цим Загра досягла двох важливих цілей. Абдулл Азіз наскільки захопився нею що навіть зробив татуювання з її виглядом на своєму передпліччі. А ще, деспотичний батечко, остаточно переконавшись в повній безпутності своєї доні, з моральних причин зняв з неї свій невтомний нагляд.

Тепер залишалося лише набратися терпцю і врешті-решт дочекатися появи тих хто допоможе втілити наступний етап її плану. Тут Загра сповна використала наполегливість і цілеспрямованістю, які отримала в спадок від батька. Вона зробила все від неї можливе щоб піратська шебека мов навіжена на знала спокою. «Червона троянда» практично не застоювалися в порту. Нескінчені походи під час яких вони неодноразово перетинали вздовж та впоперек Велике море в пошуках здобичі. І награбованому піратами не було ліку. За кількістю успішних нападів Абдулл Азіз не знав собі рівних серед зажерливої розбійницької братії.

Загра відчула цю невеличку фелюгу тільки-но та вийшла в море. Легкий вітерець доніс їй той букет ароматів, що беззаперечно доводив, на борту суденця знаходиться те що їй було потрібно. Намовити піратського капітана кинутися навздогін «Морській діві» виявилося нескладною справою. Тривогу у Загри викликала лише та мить коли жорстокі розбійники ледь не випустили з-під контрою свої кровожерливі вдачі та не повбивали на місці нещасний екіпаж захопленого корабля. Однак вона встигла запобігти майже неминучому кровопролиттю.

Коли всі бранці опинилися неушкодженими в трюмі шебеки у Загри виникла одна невеличка проблема. Несподівано звідкілясь у неї з’явилося передчуття, що тепер в її плани владно втрутилася якась непередбачена і неврахована обставина. Що це таке, піде воно на користь, чи навпаки стане на заваді служниця морського володаря поки що і гадки не мала. Та саме така невизначеність викликала неабияку стурбованість і спонукали до прояснення ситуації. Саме тому вона й домоглася щоб двох полонених зранку відправили на зустріч з нею.

Коли два відвідувачі ввійшли в її покої Загра кілька миттєвостей чаїлася за ширмою та уважно роздивлялася їх. Старший, віком понад двадцять років, був статним високим чоловіком з широкими плечима, рельєфними м’язами на руках і густою короткою чуприною що вкривала маківку голови. Його темно-карі очі випромінювали рішучість і допитливість водночас, а засмагле обличчя було сповнене мужності і якоїсь хвацької відчайдушності. Справжній лицар головний сенс життя якого численні походи, запеклі битви і героїчні подвиги, подумала служниця морського володаря.

Супутник воїна виглядав його повною протилежністю. Тендітний та цибатий він був радше схожий на юну дівчину чим на хлопця-підлітка. На диво м’які, витончені риси блідого обличчя, чуттєві вуста і пухкі щічки лише підсилювали це враження. Одягнутий в потертий, однак чистий одяг, хлопчина намагався не привертати до себе зайвої уваги, сторожко визираючи з-за плеч свого старшого товариша.       

Спеціально для цієї розмови Загра навмисне прибрала зосереджено-ділової зовнішності. Трішки зістарила своє обличчя, накинувши на нього ледь помітне мереживо дрібних зморшок. У ебенове-чорному волоссі засріблилися поодинокі нитики сивини. Чарівні ямочки на щоках зникли, зате під очима з’явилися невеликі набряклості, наче від тривалого недосипання. Ну і темно-сине плаття пуританського фасону доповнювало цю картину солідної і впевненої у собі дами.

Тихенький засміявшись Загра доброзичливо звернулася до того з чоловіків що був більш зрілим за віком:

– Доброго дня, благородний лицарю! Якщо ваша ласка то станьте сьогодні моїм почесним гостем.