7

Ніч в трюмі піратської шебеки видалася мені справжнім пекельним випробуванням. Весь цей час я був змушений провести навстоячки спершись спиною на слизькі дошки бортової обшивши. Від цього гуділи ноги та занив поперек. А ще в горлі дерло через ядучий сморід що тут панував, та й живіт невдоволено бурчав від голоду. Тепер миска горохового супу була б сприйнята як найсолодші ласощі, а кілька годин в гамаку стали б неземним раєм. Та якщо з цими фізичними незручностями ще можна було якось миритися, все таки я був бойовим солдатом, що і не такого натерпівся за свою багатолітню службу, то від нав’язливих думок дітися було нікуди. Найближче майбутнє виглядало настільки лиховісним, що навіть загадувати на завтрашній день було б справжнім божевіллям.

Єдиною розрадою в такому неприглядному становищі було те що нас замкнули всіх разом. А це означало, що можна було розмовляти та морально підтримувати одне одного. Нашому боцманові вдалося приховати від піратів кресало і трохи сухого гніту. З їх допомогою ми змогли на нетривалий час розігнати темряву в нашій в’язниці. Якраз настільки щоб перев’язати розбите обличчя шкіпера і переконатися в тому що самотужки звідси вибратися не реально і про можливу втечу краще й не думати. Корабельні борти тут були ще доволі міцними, а невеликий люк над головою виявився надійно закритим. Залишалося лише набратися терпцю і покірно чекати того, що нам приготувала наша доля. В особливу удачу я не надто вірив, то ж помолившись почав готуватися до неминучої смерті. З приходом нового дня кровожерливі розбійники забудуть про свою милість і просто викинуть всіх нас за борт. І найгіршим в тій ситуації було те, що за мою погибель не розплатиться своїм життям ні один з цих виродків.

Ранок насправді розпочався не так фатально як я собі на уявляв за ніч. З гуркотом люк розчинився, в кубрик бризнуло яскраве світло і згори почулося грізне:

– Вилазимо наверх по одному і без всяких дурниць.

І ми, мружачи очі від сонячних променів, слухняно вибралися на палубу шебеки. Тут вже стояв гурт піратів зі зброєю напоготові. Верховодив ними вже знайомий чолов’яга з татуюваннями на передпліччях. Хижо вишкірившись він голосно пророкотів:

– Бачу, вилупки поносні, ніч в трюмі пішла вам на користь. Ви зрозуміли що ваші життя знаходяться в моїх руках і я можу зробити з вами все що тільки мені заманеться. Та сьогодні я на диво добрий, тож даю вам вибір. Пропоную всім бажаючим приєднатися до нашої славної компанії і стати частиною моєї команди. Ми люди не злопам’ятні тож приймемо вас з розпростертими руками. Всі хто не бажає для себе долі морського розбійника буде закутий в кайданки і незабаром проданий на невільничому ринку. Тому маєте хвилину на роздуми, щоб вирішити своє подальше життя.

Ясна річ весь колишній екіпаж «Морської діви», і я ні в якому разі це не осуджую, без особливих вагань згодився приєднатися до розбійницької зграї. Відразу кожен з моряків дав присягу вірності своєму новому повелителю. Після чого їм тут же ретельно поголили голови і прикрасили побриті маківки різноколірними татуйованими візерунками. Коли з усім цим було закінчено вдоволений капітан шебеки наказав своїм новоспеченим посіпакам спускатися в трюм, де ми провели всю ніч, і ретельно його вичистити. По знічених обличчях прислужників не важко було здогадатися, що вони не надто задоволені своїм першим завданням, та як-то кажуть – назвався грибом, полізай в кіш, а вірніше в смердючий розплідник блощиць та щурів.

Розібравшись з щойно навернутими піратами їхній ватажок нарешті взявся і за мене й Джакомо. Глузливо обвівши нас обох поглядом він іронічно хмикнувши промовив:

– А вам, сучі діти, бачу більше до вподоби невільничий ринок. Ну що ж, це я вам влаштую як тільки ми доберемося до найближчого порту. Тільки, щоб потім не нарікали на свою долю і не шкодували про те що відмовилися від моєї щедрої пропозиції.

Я мовчав, бо що мав сказати на такі слова. Мій слуга теж ні пари з вуст, бо за статусом йому й не годилося говорити. Та піратський капітан і не сподівався на якусь відповідь. Заклавши руки за спину він деякий час замислено дивився на морські хвилі, а потім раптом промовив:

– Поки ті пришелепуваті йолопи чиститимуть трюм побудеш на палубі. Але зараз маєш піти на зустріч з однією вельмишановною особою. І віддай їй царську почесть та повагу бо інакше твоє життя не вартуватиме й мідного шеляга.

І не чекаючи на мою згоду викрикнув наказ одному з матросів, що тинявся неподалік. Той спритно витягну ятагана з-за пояса і гострим кінчиком сталевого леза переконливо показав в як саме сторону нам треба рухатися. Зброя завше найпереконливіший аргумент, тому я не став сперечатися, а слухняно попрямував в ту сторону куди мені веліли. Ми дійшли до самих шканців шебеки, де пірнули у відкритий люк і по трапі спустилися в нутрощі піратського судна.

Розбійник йшов попереду показуючи нам дорогу, за ним покірно плентався я, а вже позаду безмовно дріботів Джакомо. Намірів зробити напад на пірата, заволодіти його зброєю і спробувати здобути свободу в мене не було. З однієї сторони це було б повним безглуздям по подолати посеред моря цілу команду піратського корабля виявилося б не під силу навіть легендарним міфічним героям. А з другої сторони мені реально стало цікаво з якою такою вельмишановною особою я змушений познайомитися, і можливо навіть поспілкуватися.

Пройшовши кілька кроків вузьким коридорчиком ми зупинилися перед зчиненими дверима. Тут пірат обережно постукав кінчиками пальців об одвірок і тихо з особливою шанобливістю промовив кілька слів незнайомою мовою. У відповідь він отримав лиш один короткий владний наказ. Відчинивши двері розбійник жестом руки дав зрозуміти, що нам потрібно прямувати всередину, а він залишиться на варті біля входу. Ну що ж, нам в такій ситуації не личить надто приндитися, мусимо робити все що від нас вимагають.