4

Наступні два дні нашого плавання промайнули нудно і одноманітно. Кожен ранок розпочинався з загального прибирання на кораблі. Нечисельний екіпаж фелюги вибирався зі своїх гамаків в кубрику і починав наводити порядок на судні. Все це дійство відбувалося під гучне горлання боцмана, котрий лався так винахідливо і натхненно, що аж вуха в’янули. Матроси робили вигляд, що стараються з усіх сил, і весело переморгувалися між собою, коли «красномовство» їхнього безпосереднього начальника сягало свого апогею.

Після прибирання приходив час снідати. Кок на «Морській діві» не відзначався особливими куховарськими здібностями. Його коронною і єдиною стравою на всю подорож були горохова каша з кусками вареної солонини і розмочені в воді сухарі. На щастя один з членів екіпажу був затятим рибалкою, тож наш раціон на вечерю був розбавлений смаженою рибою. Оскільки шкіпер завів на судні «сухий закон» єдина рідина котру доводилося вживати весь цей час стала звичайна вода. Ось такі от побутові дрібниці тої мандрівки котра не передбачала і найменших неприємностей.

За ці два дні я спробував було вивідати побільше інформації про минуле мого нового слуги. Тут на мене спіткала серйозна невдача. Джакомо чомусь не бажав ділитися подробицями свого особистого життя і дуже неохоче відповідав на мої всі розпитування. Єдине що мені вдалося витягнути з нього так це те, що батька свого він не знає. Той покинув їхню сім’ю коли хлопець був ще маленьким пуцьвірінком. Мама працювала прачкою і нещодавно захворівши на лихоманку, померла.

Сам Джакомо кілька років начебто працював помічником чоботаря. Та після того, як банда упирів-кровопивців розтрощили чоботарню, він залишився без роботи. В останнє мені якось важко було повірити. Дивлячись на тендітні, білі руки з тонкими пальчиками хлопця було непросто собі уявити як вони орудують чоботарським молотком чи дратвою. Ще більші сумніви викликали твердження Джакомо, що влучно кидати кинджали, його навчили старші хлопці з вулиці, а сам стилет він виграв на якихось змаганнях влаштованих мерією його містечка. Неправдивість сказаного була очевидною, та я не став акцентувати на цьому увагу. Ну не хоче вперте хлоп’я розповідати про своє минуле життя, то не хай і не розказує. Не вік же він буде складати мені компанію. Ось прибудемо в порт призначення і розпрощаємося назавше.

Однак не все так сталося як гадалося. Наша нудна і одноманітна мандрівка закінчилася вже на третій день плавання. Хоча ранок розпочався за звичним, усталеним порядком і ніщо не провіщувало якихось неприємностей. Та вже близько полудня, матрос-спостерігач, що сидів на вершечку фок-щогли раптом прокричав: «Вітрила, зліва по борту». Ця звістка чомусь насторожила нашого шкіпера, який миттєво наказав взяти курс правіше і додати вітрил. «Морська діва» збільшила швидкість, однак за кілька годин вітрила невідомого корабля вже можна було розгледіти з палуби фелюги. Незабаром ні в кого вже не залишалося сумнівів в тому, що нас наздоганяють. А судячи зі знервованого вигляду нашого капітана, він не чекав від переслідувача нічого хорошого.

Ці своєрідні перегони тривали ледь не до самого надвечір’я. Стугін напнутих канатів, що утримували щогли та реї, тріпотіння вітрил під подихом легкого бризу, рипіння корпусу який розсікав морські хвилі додавали якогось особливого азарту та невгамовного збудження. Я стояв на шкафуті судна і спостерігав за кораблем що наближався. Спершу це були вітрила, що нагадували білі хмаринки на обрії. Потім з’явився власне і сам переслідувач. Велика, трьохщоглова шебека червоного кольору над якою майорів… піратський прапор.

– Бербери, – коротко кинув пополотнілий від переляку капітан. – Нам капець.

Берберці цілком справедливо вважалися грозою морів в цьому регіоні. Відчайдушні розбійники вони безжально грабували всі судна що тільки попадалися на їхній дорозі. На своїх прудких шебеках вони наздоганяли бідолашну жертву, брали її на абордаж а дальше розпочинався кривавий бенкет. Зазвичай з екіпажом корабля, що намагався чинити опір, розправлялися швидко та жорстоко. Пірати ятаганами відрубували голови бранцям, а тіла викидали в море на поживу акулам. Більш покірних полонених перетворювали на рабів і згодом продавали на невільничих ринках.

Звісно кардинал Фелліні намагався боротися з таким злом, та незважаючи на певні успіхи в цій війні до остаточної перемоги було ще ой як далеко. Пірати виявилися відчайдушними бійцями і вправними моряками. Спіймати їх на безмежних морських просторах було непросто, а здолати в запеклій сутичці надзвичайно важко. Навіть доблесна гвардія його святості всякий раз несла суттєві втрати при зіткненні з піратами. Знаючі люди подейкували, що на кожній берберській шебеці знаходиться могутній чорний шаман. Мовляв той чаклун здатен і попутний вітер начарувати, і приховати свій корабель від допитливого погляду сторонніх і навіть примножити фізичні сили та бойовий запал власного екіпажу.

Так це чи ні я достеменно не знав, адже досі доля рятувала мене від зустрічей з цими жорстокими бузувірами. На жаль моя вдача цього разу зрадила мені. Ворожий корабель був все ближче й ближче до нас і врятуватися від нього було неможливо. У нас залишалося лишень два виходи. Або прийняти бій і всім загинути в ньому, або ж здатися на милість ворога і молитися щоб морські розбійники пощадили нас. Екіпаж «Морської діви» розпочав голосно молитися.