3

Відплиття «Морської діви» я елементарно проспав. Ніч видалася насиченою на різноманітні події, тож добравшись до свого гамаку, в кубрику фелюги, миттєво дав хропака. Сон мій був настільки міцним, що я не чув ні як віддавали швартови на кораблі ні тим паче як піднімали вітрила. Навіть плюскіт хвиль та погойдування судна в морі подіяли на мене краще всякого снодійного.

Розбудив мене боцман брутально шарпнувши мене за ногу. В напівтемряві кубрика я ледь зумів розгледіти його замурзане обличчя. В носі защипало від різкого запаху часника та цибулі що линув від чолов’яги. У вухах загуділо від його гучного басу.

– Піднімай свою дупу і мерщій наверх, – почув я. – Шкіпер хоче прояснити з тобою деякі речі.  

Сперечатися з цим нахабою було марною справою, тож важко зітхнувши я вибрався з гамака і повільно подерся трапом на палубу. А там вже яскраво світило сонечко і навкруги розкинулася неозора блакить моря. Тихо тріпотіли вітрила на щоглах і раз-у-раз поскрипував рангоут і такелаж судна. Просто ідилічна картина якщо не враховувати капітана «Морської діви», котрий сперся ліктем на фальшборт і відвертою неприязню втупився в мене своїми бляклими очицями. З зовнішнього вигляду він мало нагадував легендарних морських вовків. Чолов’яга був невисокого зросту, відверто хирлявий, та явно не наділений особливою фізичною силою. Лише скуйовджена довга борода та давно не миті пасма волосся все таки наводили на думку, що це все ж представник славного роду морських капітанів.  

Я вже здогадувався про причини його невдоволення, тож наступна фраза що вилетіла з горлянки шкіпера не стала для мене несподіванкою:

– Сеньйор П’єтро, ви порушили домовленості, які ми вчора з вами досягнули.

– Знаю сеньйор капітан, – миролюбно відповідаю я смиренним тоном додаю. – Та я готовий хоч зараз загладити свою вину. Ось вам золотий дублон. Сподіваюся він сповна компенсує всі ті незручності, котрі я вам завдав?

Шкіпер сердито зиркає в мою сторону однак від монети не відмовляється. Взявши її з моїх рук він пробує дублон на зуб і переконавшись, що золото справжнє а не фальшиве вже більш доброзичливіше буркотить:

– Гаразд. Нехай вже буде так як є. Та попереджаю, щоб ваш слуга знайшов собі тут якийсь закапелок і не плентався під ногами у моїх матросів. Інакше викину за борт як шкідливе кошеня.

Я лиш киваю головою на знак згоди. Капітан фелюги сховавши монету в поясну кишеню швидко забуває про мене, а я зручно вмостившись на бухті якірного троса починаю згадувати про події минулої ночі і те як завів собі власного слугу.  Тоді, непомітно вибравшись з «Копита бика» я швидко попрямував в сторону порту спершу не зауваживши що хлопчина, котрий заколов зміюку не відстає від мене ні на крок. А коли звернув увагу на свого небажаного супутника то вирішив продовжити допит. Схопивши юнака за шкварку я притиснув до його горла лезо кинджала і повторив ті самі запитання які нещодавно озвучував в шинку.

– То ти до біса такий і чого не даси мені спокою? – загрозливо просичав я на вухо бідоласі.

– Я Джакомо, – затинаючись від переляку пробелькотів парубок. – Випадково почув що ви завтра збираєтеся залишити цей острів і вирішив попрохати про ваше заступництво та допомогу.

– Ти про що це зараз теревениш? – не міг втямити я слів хлопця.

– Візьміть мене з собою і допоможіть перебратися на континент. Я буду весь час вірою і правдою служити вам, і виконуватиму всі доручення та накази, які тільки дасте мені.

– А як же твої батьки та рідні?

– Нікого в мене немає. Я круглий сирота. Вдосталь поневірявся тут, хочу спробувати свою долю в інших землях.

– Напевне наробив комусь якоїсь шкоди а тепер намагаєшся втекти від заслуженою кари? – висловив я своє припущення.

– Можу поклястися на розп’яті нашого Спасителя, що немає за мною ніяких гріхів, – емоційно відповів на моє обвинувачення Джакомо.

Не довіряти хлопчакові у мене причин не було, як і не було особливого бажання брати відповідальність за нього на свою голову. От навіщо мені здався слуга на час цієї морської мандрівки? Служачи у війську кардинала я навчився якось сам собі давати раду. А на кораблі то не в бою, тут зброєносець начебто і особливо не потрібен. Хоча з іншої сторони я прекрасно пам’ятав, що ось цей худорлявий і цибатий парубок нещодавно врятував мені життя. От хто знає щоб трапилося б, якби тій гадині в шинку вдалося мене вкусити? Ніякої гарантії, що навіть найкращі цілителі його святості змоги б врятувати мене від смертоносної дії зміїної отрути не було.

Ось так трохи поміркувавши я вирішив що мушу повестися як благородний лицар і віддячити своєму рятівникові за його сміливий вчинок. А тому відпустивши карк юнака й владно проказав:

– Гаразд, візьму тебе з собою. Будеш моїм слугою на час морської подорожі. Тільки маєш мене слухатися беззаперечно. Згідний на такі умови.

– Так сеньйор, – голос хлопчака аж задзвенів від радості. – Буду виконувати все що тільки накажете.

– Тоді не відставай. Ідемо на наше судно.

Не минуло й десяти хвилин як ми знаходилися на борту «Морської діви» і втомлено залізши там в гамаки швидко віддалися на поталу солодкому міцному сну.