4.

ІРАКЛІЙ

Яна повільно наближається, а я не можу не дивитися на цю дивакувату красуню, яка дещо поламала мої стереотипи про сучасних дівчат. Навіть цікаво, що вона зараз скаже мені. Сумніваюся, що в такої юної красуні може бути досвід роботи. Але не забігатиму наперед, зараз про все дізнаюся.

Дівчина обережно сідає на край крісла. Вирівнює спину й складає руки на колінах, міцно схрестивши пальці. Схоже, вона добряче нервує.

— Отож, Яно, мене звати Іраклій Асланович... Давайте поговоримо про ваш досвід, — примружившись, кидаю я, втомлено спираючись ліктями об стіл, теж зчепивши пальці в замок. — У резюме, яке мені подали, лише порожнє місце там, де мав би бути ваш досвід роботи. Тож розкажіть самі, де ви працювали до сьогодні? Чи є у вас хоч якийсь досвід роботи з дітьми такого віку?

Дівчина помітно нервує, напружено ковтає, а за якусь мить опускає погляд.

— Досвіду роботи... — повторює вона і замовкає, а за якусь мить тихо зізнається: — Ще й з дітьми у мене немає, — знітившись, та чесно каже вона, але в її голосі чується щирість. — Це взагалі моя перша співбесіда в житті.

Я лише злегка прижмурився, намагаючись опанувати внутрішнє здивування.

— Тобто досвіду взагалі нуль? Жодної практики? А як щодо освіти? Ви сказали, що вона у вас є.

— Я закінчила філологічний факультет, — швидко випалює дівчина, раптово підвівши на мене свої виразні сині очі, у яких знову спалахнула та сама вперта іскра. — Моє навчання завершено. Тож із грамотністю, мовленням, правильними наголосами та читанням у нас із Давидом точно проблем не буде. Я можу навчити його правильної вимови, читати найкращі казки, розвивати уяву та мовлення... — вона зволожує вуста і додає: — Звісно, у мене немає досвіду і жодних практик, які є у резюме моїх попередниць, але, Іраклію Аслановичу, мені дуже потрібна ця робота...

Дівчина опускає очі. Вона не фліртує, не переконує мене взяти її на роботу, а просто просить. Після її слів у кабінеті знову зависає важка пауза. Я мовчу, глибоко занурившись у власні міркування. Філологічна освіта — це, звісно, непогано. Це показує, що вона людина інтелігентна, з розширеним кругозором і грамотною мовою. Але ж це догляд за п’ятирічним хлопчиком! Давид — справжній непосида, маленький бунтівник із непостійним характером. І за малим потрібен пильний нагляд.

Це не просто читання книжок перед сном. Це відповідальність за його життя, безпеку, харчування та здоров’я. І я повинен бути на мільйон відсотків упевнений у тому, кому довіряю найдорожче, що є в моєму житті. Я не можу дозволити собі ризикувати через якусь імпульсивність чи дитячу впертість.

Повільно, втомлено видихаю, бо переді мною зараз стоїть завдання із зірочкою. Я маю зробити правильний вибір і не промахнутися. Бо в мене не так багато вільного часу, аби я міг витрачати його даремно. Тож тепер у мене дилема, як вчинити правильно, бо у мене є ще купа нюансів.

Нарешті порушую мовчанку і суворо дивлюся на дівчину:

— Філологія — це чудово, Яно. Але дитина — це ще й фізичний контакт, рухливі ігри, безпека й гігієна.

Мої очі опустилися на її руки, і знову прикипаю до довгих нігтів на худих пальцях, і я не можу на це змовчати:

— Перше, Яно: оці пазурі на ваших руках, — я суворо вказую поглядом на її довгий манікюр. — Або знімаєте їх повністю, або вкорочуєте до абсолютного мінімуму. З такими нігтями до дитини я вас не підпущу — у грі, під час вдягання чи коли будете його піднімати, ви можете випадково поранити або подряпати Давида. Це не обговорюється. І друге: перш ніж приступити до своїх прямих обов’язків няні, ви обов’язково пройдете повний, детальний медогляд у клініці, яку я вкажу. Усі витрати, зрозуміло, я беру на себе.

Яна швидко й без роздумів киває, виглядаючи так, ніби готова виконати будь-яку вимогу, аби лише отримати цей шанс на вакансію.

— Так, звісно! Я все зроблю...

Я ще кілька секунд спостерігаю за нею, а потім приймаю остаточне рішення.

— Два тижні випробувального терміну, Яно, — на свій страх та ризик кидаю я та підіймаюся на весь зріст. — І якщо мій син буде щасливим — ви отримаєте цю роботу на постійній основі. Починаєте від завтра, о восьмій ранку. Без запізнень.

Дівчина спантеличено кліпає очима, здається, не вірить, що це відбувається насправді. І що я таки поміж такої кількості бажаючих з досвідом та методиками обрав саме її.

— То я... Я прийнята? — перепитує вона ледь чутно та несміло.

— Ви прийняті.

— А як же ці пані за дверима? — вона тривожно зиркає в бік виходу з кабінету. — Вони ж мене зараз із землею зрівняють. У них там стільки досвіду...

— Яно, не хвилюйтеся, усіх цих панянок я візьму на себе.

На моєму обличчі вперше за цей виснажливий день з’являється ледь помітна усмішка. Дівчина в джинсовому комбінезоні явно ще не розуміла, що її чекає. Але першу й найголовнішу співбесіду у своєму житті вона щойно пройшла. Та чи зможе вона працювати у нашому домі — це питання.