Глава 30

ВЕРОНІКА

Їду з дітьми на вулицю і мов на голках чекаю, що вони скажуть. Бо я ж трішечки знаю цих малих і знаю, що вони мовчати не будуть. І стриманість — це не їхнє. Тож будь-якої миті вони точно можуть влаштувати мені допит.

Посадивши дітей у машину, теж сідаю на переднє сидіння і кладу ключі від авто на торпедо.

— Вероніко Сергіївно, а чому ви приїхали разом із татом? — раптом питає Костик.

Не хочу нічого відповідати чи пояснювати цим малим, чому я тут. Я вже знаю, якою може бути їхня реакція.

— Костю, Соню, зараз прийде ваш тато і все вам пояснить.

Діти замовкають. І я теж мовчу. Що я можу сказати? Я не маю жодного права щось пояснювати.

Минуло кілька хвилин, і я добре відчуваю напругу. Стараюся зосередитися на стрічці новин в одній із соцмереж. Але виходить так собі.

— А чому тато так довго? — раптом питає дівчинка.

Хмикаю й відповідаю:

— Схоже, ви добряче розсердили Лідію Романівну. Отож татові доводиться слухати.

Дзвонить мій телефон. Зиркаю на екран — телефонує Алла. Одразу відповідаю.

— Привіт! Вероніко, ти де?

— Я на роботі.

— Вероніко, твій колишній уже дістав мене. Він сказав, що був у тебе на роботі, але тебе там немає і йому повідомили, що ти там більше не працюєш.

Важко зітхаю. Як же і мене дістав Ігор. Я ледь-ледь заспокоїлася, а йому ніяк не сидиться зі своєю новою коханою.

— Алло, я змінила місце роботи, — зізнаюся. — У мене все так закрутилося, що я не мала часу тобі подзвонити.

— Та все добре. Я теж трохи зайнята. Може, зустрінемося днями? — питає вона.

— Було б чудово, — тихо відповідаю, бо Алла — єдина, кому я можу розповісти найпотаємніше.

— Тоді на зв’язку, — каже подруга й починає прощатися. — Вероніко, я заблокую твого колишнього. А то надзвонюватиме, а мені проблем у стосунках не потрібно.

— Звісно, блокуй.

Саме кладу слухавку, як за кермо сідає невдоволений Мірошник. Бере ключі з панелі, закріплює телефон у спеціальний тримач і, на мить зиркнувши на мене, переводить погляд на дітей.

— Молодці, діти. Дуже гарно ви себе поводите, — невдоволено кидає.

— Тату, не кричи на нас. Нам просто не сподобалася нова репетиторка. Ми хочемо, аби нас навчала Марія Петрівна, — капризно заявляє малий.

Дмитро заводить машину й відмахується.

— А я хочу, аби ви поводилися адекватно і не соромили мене. І щоб мені не доводилося червоніти через вас. До речі, Марія Петрівна більше не працює в центрі. Тож прийміть це як факт.

— Тату, а чому ти приїхав по нас із Веронікою Сергіївною? — наче не чує батька, цікавиться мала.

— Тому що так потрібно, — відмахується чоловік та рушає з місця.

Я пристібаю пасок безпеки, а мій бос тим часом звертається до дітей:

— Отож після всього, що ви зробили, ви покарані. Тож два тижні можете мене ні про що не просити. Тепер — суто навчання і відпочинок удома.

— Тату, ти не відповів, — нагадує Костик і ще раз питає: — Що Вероніка Сергіївна робить поруч із тобою?

— Я вдома вам усе розповім, а поки сидіть тихо та не дратуйте мене... Ви дуже мене розчарували і підвели.

Їдемо довго. Діти мовчать. Я нервую і бачу, як нервує Мірошник. Раптом дзвонить його телефон, який знаходиться в тримачі. І я бачу, як на екрані світиться ім’я Ліля. Чоловік скидає дзвінок, але, схоже, діти теж встигли це побачити, бо малий одразу питає:

— Тату, хто така Ліля?

Чоловік важко зітхає і просто мовчить. Але телефон дзвонить знову, та він знову скидає виклик. Тепер навіть мені цікаво, хто ця Ліля для Мірошника. Але ж я такого спитати не можу. Зрештою, не маю на це права. Мене це рівним рахунком не повинно хвилювати.

— Костю, Соню, годі допитів. Краще поясніть мені, як розуміти ваші витівки? Ви хоч розумієте, які це матиме наслідки? Від сьогодні ви більше не навчаєтеся в центрі розвитку «Всезнайко». І я більше вас нікуди влаштовувати не збираюся. Шукайте тепер собі репетитора самі — хоч очно, хоч онлайн. Я оплачу послуги. А якщо ні, то вивчіть мову самостійно. Не знаю як, але ви повинні знати її бездоганно. Вам уже по десять. Вмієте зневажати людей — вмійте відповідати за свої вчинки.

У салоні після цих слів запанувала тиша. Але в мені наростає неспокій. Дмитро не відповів дітям, що я роблю поруч із ним. І я дуже сумніваюся, що малі злізуть із нього з цим питанням. Тепер мене дуже турбує, що він їм відповість.