Глава 23

ВЕРОНІКА.

Я вже пройшла пів дороги до ліфта, як раптом мою руку хтось ловить і змушує повернутися.

— Вероніко Сергіївно, я вас не відпускав... — мало не в обличчя шипить мені з невдоволеною міною Мірошник.

Я ж ледь стримую емоції від образи. Мене іще так привселюдно ніхто не ображав. Можливо, я справді надто юна для перекладацької справи, але китайську мову я почала вивчати з чотирнадцяти років. Тож зараз знаю її не гірше за свою рідну і вільно володію нею.

Різко висмикую руку й, відступивши від чоловіка, зухвало заявляю:

— Дмитре Олександровичу, а я у вас дозволу не питала. І договір співпраці з вами не підписувала тож для вас я поки ніхто, тому відійдіть з дороги. Хай краще ваш менеджер з кадрів підбере вам путнього та тямущого перекладача, а мені у вашій фешенебельній компанії робити нічого...

— Вероніко Сергіївно, негайно пройдіть у мій кабінет. Тут рішення приймаю я, — суворо заявляє чоловік, нависши наді мною мов гора.

Набравшись нахабності, підіймаю погляд та надто пильно заглядаю в очі привабливого красеня, дивлячись на нього знизу вгору. І на його слова з іронією кидаю:

— Я помітила.

— Вероніко Сергіївно, не змушуйте мене до радикальних дій, — з погрозою гримить він. — Я охоче вислухаю вас, але у своєму кабінеті.

Нервово ковтаю і з образою видавлюю:

— Я. НІКУДИ. НЕ. ПІДУ, — спеціально роблю паузи між кожним висловлюванням та наголос на словах.

Не встигаю навіть кліпнути, як разом з ноутбуком опиняюся на руках у Мірошника.

— Що ви собі дозволяєте? — налякано зірваним голосом питаю та спантеличено наказую: — Відпустіть негайно.

Чоловік же йде, наче не чує. Моє серце гуде, мов навіжене. Такої ситуації у мене ще теж не було. Мене ж практично кавалери на руках не носили... Виявляється, це приємно, але зараз почуваюся незручно, адже всі дивляться на нас ледь не квадратними очима. Коли опиняємося у приймальні, чоловік суворо наказує своїй секретарці:

— Ірино Віталіївно, двері у мій кабінет прочиніть.

Секретарка схоплюється з місця та біжить прочиняти нам двері.

Я важко видихаю. Як же соромно. І як після всього мене прийматиме колектив цієї компанії? Одна принизила, інший на руках носить. Як це все розуміти? І для чого весь цей цирк? Я уже не хочу тут працювати, отже, не буду.

Тільки входимо у кабінет, як я чую противний голос тієї жінки, яка щойно ображала мене у конференц-залі:

— А це ще, що таке? Навіщо ви її притягли сюди? Нам перекладач не потрібен...

Мірошник опускає мене і миттєво притягує однією рукою до себе за талію. Від цього жесту в мене аж подих перехоплює, а він тим часом заявляє:

— Я вас забув спитати, Евеліно Луківно, хто нам потрібен, — гримить він розлючено. — Тут приймаю рішення я. — повторюючи наголошує. — І якщо ви вже тут, то негайно перепрошуйте Вероніку Сергіївну...

— Ага, вже впала на коліна і каюся, — зухвало перебиває свого шефа брюнетка, заклавши руки на грудях. — Ще чого?!!

— Геть з мого кабінету! І цього місяця ви залишитеся без премії, — реве з озвірінням чоловік.

— За, що? — великими очима дивиться на нього менеджер з кадрів.

— Евеліно Луківно, покиньте мій кабінет негайно! — зірвано ще раз наказує Дмитро.

Я ж лише нервово ковтаю та намагаюся звільнитися з дужих рук чоловіка.

— Я не збираюся...

Це все, що встигає сказати брюнетка, бо Мірошник різко перебиває її й наказує:

— Пішла геть! І заяву на розрахунок я хочу бачити негайно, бо завтра розрахую за статтею.

Розфарбована жінка кліпає нарощеними віями і, ледь не плачучи, охриплим тоном ошелешено заявляє:

— Ти... Ти, зухвалий цинік. Монстр нелюдяний. Ти думаєш, що комусь потрібен зі своїми стервезними шмаркачами? Не дивно, що вони у тебе зневажають усіх — ти ж сам дикун. То в кого вони могли вдатися?..

— Евеліно Луківно?! — неоднозначно реве Мірошник. — Слова добирайте, бо я не подивлюся ні на, що і таки звернуся до суду...

Жінка, змахнувши сльози, йде, виляючи стегнами з кабінету, наостанок гримнувши дверима. Я здригаюся від цього звуку і таки звільняюся з обіймів Мірошника. У мене шок. Вся тремчу. Ноги не тримають. Я б рада піти звідси, але мені потрібно трохи заспокоїтися. Бо те, що відбулося в останні десять хвилин перевернуло мій світогляд.