Глава 22

ВЕРОНІКА

Гамірний зал затихає, коли на невеличкому імпровізованому підвищенні з’являється Мірошник. Дмитро починає промову з досягнень, з чим і вітає колектив та обіцяє премії, а тоді, зиркнувши на мене, звертається до присутніх.

— Але це іще не все... Сьогодні ми маємо поповнення кадрів. Від сьогодні у нас на постійній основі працюватиме перекладач. Прошу познайомитися, та любити і поважати, — Вероніка Сергіївна, — вказує він у мій бік рукою представляючи мене.

Я вся заціпеніла, але невпевнено підіймаюся. Зал гуде оплесками, і коли вони затихають, я вже збираюся сісти на своє місце, як чую жіночий голос зі залу:

— Дмитре Олександровичу, а для чого нам перекладач на постійній основі? Раніше ми й без нього непогано справлялися?

Зиркаю у той бік, з якого доноситься голос. На мене невдоволено дивиться висока, надто стильно одягнена брюнетка.

— Евеліно Луківно, це для зручності та комфорту, — пояснює Мірошник. — Ви знаєте, як часом буває нелегко знайти хорошого перекладача, особливо з китайської мови. А штатний перекладач буде запорукою успіху та спокою.

Голос Мірошника звучить холодно та незворушно. А от мене висловлювання цієї леді таки зачепили.

— З китайської? — брюнетка зверхньо дивиться на мене, гонорово заклавши руки на грудях. — А це значить, — хороший перекладач, а не, що попало — зневажливо фиркає вона, кинувши у мій бік неоднозначний натяк.

— Евеліно Луківно, ви знайомі з Веронікою Сергіївною особисто? — сухо та навіть невдоволено цікавиться Мірошник.

— Ні, — відмахується вона. — Але я й так бачу, що компетентності у перекладацькій справі в цієї фіфи, як і знань — нуль.

Я почуваюся паршиво. Так мене іще не принижували та ще й привселюдно. В мене ступор.

От тобі і тепла зустріч у новому колективі. Зал затих, але за секунду тишу порушує рев Мірошника.

— Евеліно Луківно, негайно перепросіть Вероніку Сергіївну, та покиньте конференц-зал.

— Дмитре Олександровичу, я менеджер з кадрів, і мені краще знати, хто, і чим дихає. — невдоволено та неприязно заявляє жінка. — Звідки в цієї дівки досвід? Вона ще он зелена, мабуть, не тямить нічого у китайській мові. Прийшла тут мужикам очі замилювати...

— Евеліно Луківно, прикусіть язик...

Реве Мірошник, але далі я вже не слухаю цієї зневаги. Просто розвернувшись роздратовано прямую на вихід. Я в цьому тераріумі точно не працюватиму.

— Вероніко Сергійвно, поверніться!

 Чую, як позаду мене кличе наказовим тоном мій типу шеф, але мені байдуже. Я на таке хамство не підписувалася. Для мене душевний комфорт куди важливіший, за будь-які оклади. І кредит краще виплачуватиму сама, як мати справу з неадекватним колективом.