Фінішна крива.

Сталкери відпочивали на автобусній зупинці неподалік адміністративного комплексу НДІ. Ейнштейн ліниво жував шоколадний батончик. Француз намагався розгледіти малюнок викладений із мозаїки. За роки кольорові фрагменти частково осипалась та покрились товстим шаром бруду. Олег включивши всю свою фантазію насилу розібрав що це була круглолиця жіночка в сорочці-вишиванці. Вона однією рукою притискала до себе золотавий сніп пшениці. А в іншій тримала якійсь предмет.

 – Можливо ти правий татусю, що я вчинив занадто жорстоко з Лісовиком, - несподівано його роздуми перервав приятель, - Але якщо подумати скільки він зі своїми поплічниками ще-б з’їли людей, мороз по спині пробігає.

 – То не «мороз». Схоже ми в лігві людожерів вошей підчепили, - сказав Француз, інтенсивно чухаючи потилицю.

 – Можливо й так, - охоче погодився технік, він не зводив погляд від наступного батончика, розмірковуючи їсти його чи ні, - А що б ти зробив на моєму місті? У тебе в житті був такий лютий та підступний ворог?

Француз недобре посміхнувся. По його обличчю промайнула сіра тінь. Він згадав Змія, зустріч з котрим повністю змінила все його подальше життя.

 – Я просто пустив-би йому кулю в живіт.

 – Тю як банально! – сказав Ейнштейн, кладучи батончик назад в рюкзак, - Не знаю як ти татусю, а я після вчорашніх пригод, мабуть тепер стану вегетаріанцем.

 «В другій руці жіночка тримала серп!» - Стерши старою шкарпеткою бруд, що заважав, нарешті роздивився сталкер.

Добре відпочивши друзі зайшли в головну будівлю адміністративного корпусу. Спустились в підвал. А звідти через уже розблоковані двері проникли в підземку. Тільки-но вони переступили поріг сталкери зрозуміли, що вони тут не самі. На це красномовно вказували сліди кількох пар ніг, і стійкий запах сигаретного диму.

 – Хто це може бути? – запитав технік.

 – Без поняття. Скоріш за все шукачі пригод на свої сідниці, - відповів Француз, пильно вдивляючись в сліди, - Судячи по малюнку відтиску протекторів один із них сталкер. Можливо найнятий провідник. Двоє здоровенних бугаїв, розмір ніг приблизно сорок п’ять – сорок сім. Обув абсолютно нова скоріш за все придбана вчора чи позавчора. І що саме цікаве – з ними жінка!

 – В міні-спідниці, і туфлях на високих каблуках? – недовірливо гмикнув Ейнштейн.

 – Ні, вона єдина хто із цієї компанії носить кросівки. Та й розмір приблизно тридцять сьомий. Плюс-мінус.

 – Не факт. В кросівках може ходити будь-який підліток новачок, - парував технік.

 – Ти багато бачив підлітків в Зоні?

 – Жодного, але це ні-про-що не говорить, - не здавався Ейнштейн.

 – Поглянь сюди, - вказуючи на підлогу, сказав Француз, - У більшості чоловіків ступні при ходьбі розвернуті назовні, а у володаря кросівок навпаки.

 – Так-так-так татусю. Якщо тобі жінки на кожному кроці почали ввижатися – то прощавай Зона. Пора додому, - саркастично сказав технік.

 – А ось це тобі про що-небудь говорить? – втрачаючи терпіння, гримнув Олег, підсовуючи під самий ніс Ейнштейна недопалок зі слідами помади.

 – Здаюсь. Ти мене переконав. Що далі робити будемо?

 – Пропоную навідатися сюди завтра. Сподіваюсь ці любителі підземель до того часу знайдуть те за чим прийшли, і звалять звідси.

 – А якщо ні? – запитав технік.

Француз спохмурнів. Його долоня впевнено лягла на кобуру.

 – Подивимось. Давай не будемо загадувати наперед. В мене час також не гумовий.

Як кажуть мудрі: «вовка ноги кормлять». З полігона НДІ друзі перейшли на локацію Болото. На півшляху до місця зустрічі вони натрапили на болотного кровососа. Француз не став випробовувати удачу, а розніс хижого монстра «поліпшеним набоєм». На техніка це справило приємне враження.

 – От бачиш татусю яка чудова річ?! Без мене ти витратив би чотири жмені звичайних патронів. А тут один постріл, і чудовисько в пеклі, - Ейнштейн підняв з закривавленої трави те, що залишилось від відірваної верхньої кінцівки мутанта, і почав її з цікавістю розглядати, - Принаймні частинами.

Цього разу Болотного Лікаря довелось чекати кілька годин. Француз майже весь вільний час спостерігав як бавляться злами, а технік тим часом почистив та змастив зброю. Закінчивши заняття він простелив свій плащ прямо на траву, і улігся спати. Поки Ейнштейн відпочивав сталкер розмірковував над тим яким чином Болотний Лікар дізнається про те що на нього чекають. Під рівномірне хропіння приятеля він прокрутив кілька версій, але жодна не підійшла. Нарешті з’явився Болотний Лікар. Старий вибачився за непередбачувану затримку та поцікавився як ідуть справи. Француз не став будити техніка, стисло розповів події останніх діб, і домовився про зустріч в підземці НДІ наступного дня. Болотний Лікар зрадів знищенню канібальського кубла. До новини щодо невідомих котрі проникли в підземелля він віднісся спокійно, притримуючись думки сталкера, що це не є небезпекою. Після того як Болотний Лікар зник в просторовій аномалії Француз розбудив приятеля, і наказав збирати речі.

Повернувшись на локацію НДІ друзі вибрали для ночівлі одну із кімнат в допоміжному комплексі. Француз зняв захисний комбінезон, забрався в спальний мішок, поклав поруч зброю, і швидко заснув. Ейнштейн, котрий добре відпочив вдень дістав  із свого роздутого рюкзака екзоскелет, і при світлі свічки довго вивчав його конструкцію, іноді роблячи помітки в свій зошит, з котрим не розставався ні-на-мить.