Помста.

Чекати довелось недовго. Повільно провернулось коліщатко запірного механізму, щось сухо клацнуло, і двері зі скрипом відчинилися. В дверній проймі з’явилась височенна постать бородатого здорованя. У товстих, мов у горили руках, він тримав обріз мисливської рушниці. Побачивши бранців, хижо блиснув очима, і оскаливши здоровенні конячі зуби нерозбірливо промимрив.

 – Що, Герасим, зголоднів? Свіжину привели. Досить сидіти на солонині. Сьогодні буде багата вечеря, - сказав низькорослий грішник, ховаючи в кишеню гайковий ключ.

У відповідь здоровило радісно промимрив, і енергійно закивав кудлатою, давно не стриженою, головою.

 – Якого дідька вирячився?! Німого ніколи не бачив? Проходь! – хтось ззаду боляче ударив сталкера автоматним прикладом проміж лопаток.

Герасим відступив в бік пропускаючи пришлих. Обережно ступаючи, Француз пройшов напомацки кілька метрів вузьким коридором, і опинився в тісному тамбурі. Під низькою, закопченою стелею, ледь випромінюючи тьмяне жовте світло, висіла гасова лампа. Після яскравого денного світла Олег майже нічого не бачив. Він йшов в тому напрямку куди його штовхали чиїсь руки. Із тамбура круто вниз вели бетонні зачовгані східці. Сталкер нарахував їх півтора десятка перед тим як ноги намацали рівну поверхню. Від несподіванки він втратив рівновагу, і гепнувся на брудну підлогу. Наступної миті на нього налетіли «грішники», і з усіх сил почали гамселити прикладами та ногами. Француз як міг намагався прикрити голову руками, але пропустивши кілька потужних ударів втратив свідомість.

Олег прийшов до тями в приміщенні окутаним непроглядним мороком. При спробі ворухнутися тіло пронизала біль. Він застогнав.

 – Ну, що прокинувся татусю? – в темноті почувся голос Ейнштейна.

 – Де ми?

 – Ми? Гадаю в справжній дупі із якої нам нізащо живими не вибратись.

 – Це ми ще побачимо. Головне - мотузок позбавитись, - прошепотів сталкер.

 – Ми більше не зв’язані. Дбайливі господарі замінили мотузку кайданами, - байдужим тоном відповів технік.

Це з одного боку полегшувало ситуацію. Олег не успів нічого сказати товаришу як ззовні почулися важкі кроки, що наближались. Біля дверей кроки завмерли. Заскрипів заржавілий засув, двері відчинились. В приміщення зайшли двоє. Велетень Герасим і один із «грішників». В руках «грішник» тримав кіптяву гасову лампу. Вони на декілька секунд завмерли, потім «грішник» указав вільною рукою на Ейнштейна:

 – Бери горбатого! Почнемо з нього.

Герасим зробив крок, нагнувся, з легкістю підхопив техніка, що пробував пручатися на руки, і виніс його геть.

 – Відпусти мене сучий послід! Щоб ви виздихали людожери кляті! Татусю рятуй!

Герасим видав булькотіння, що мабуть заміняло йому сміх. «Грішник» вийшов з приміщення. Закрив за собою двері, замкнув засов.

Герасим, ніс Ейнштейна довгим вузьким коридором. Чи німий велет мав кошачий зір, чи знав напам’ять всі приміщення, але він жодного разу не спіткнувся. Слідом за ним, присвічуючи собі дорогу гасовою лампою шов «грішник». Вони пройшли кілька десятків метрів, і опинились в просторому освітленого парафіновими свічками приміщенні. Герасим поставив бранця на коліна, легким поштовхом схилив його голову до самісінької підлоги. Все що успів побачити Ейнштейн: диван без ніжок, що стояв прямо на полу, а над ним висячий на стіні килим. На дивані, серед гори подушок оголену до поясу істоту, можливо жіночої статі. В погано вентильованому приміщені стояв спертий дух плоті, що розкладалась, людського давно немитого тіла, та ще чогось  солодкуватого, від чого техніка ледь не знудило. 

 – Не смій підіймати свою безмозку голову мерзенний єретик, - зловісно прошипів над ним «грішник».

 – Мене звати Аїда. Я жриця смерті. Відповідай з якою метою ви посміли вдертись на нашу територію єретики? – високим голосом запитала жінка.

 – Відповідай! Не то ми хутко розв’яжемо твій язик! – люто прогарчав «грішник».

Ейнштейн вирішив не хитрувати а, сказати все як є.

 – Ми з приятелем зайшли в Рудий ліс в пошуках артефактів.

 – Ви такі-ж єретики як і всі ті, хто тут був до вас! – верескнула жриця.

 – І багато було? – спокійним голосом запитав технік.

Він уже змирився з тим що загине, бажав лише одного – щоб скоріше все скінчилось, і більше не чути цього мерзенного запаху.

 – Озирнись, - льодяним тоном наказала жінка.

Один із «грішників» ухопив бранця за виворот, рвучко підняв його на ноги, повернув на сто вісімдесят градусів. В дальньому кутку в мерехтливому світлі свічок технік побачив гору із декількох десятків людських черепів. Від подиву Ейнштейн свиснув.

 – Нічого собі! Та у вас організація праці поставлена на потік!

 – Не голодуємо, - з викликом сказала Аїда.

Технік повернувся. В тьмяному світлі свічок розгледів жінку. Обличчя було сховане за маскою. Довге брудне волосся злиплось, і пасмами звисало на плечах. Брудне, вкрите гниючими виразками гладке тіло, провислі груди.

 – Що, гарна? Я тобі подобаюсь?

 – Не то слово, - обережно сказав Ейнштейн.

Жінка піднялась з подушок. Зняла маску. Підійшла до техніка. Обидва «грішники» що стояли по-боках біля бранця одночасно натиснули на плечі примусивши його знову стати на коліна. Жриця подала знак «грішники» стягли з техніка верхній одяг оголивши торс. Аїда обійшла колом. Підійшла ззаду, несподівано лагідно погладила його горб.