Таємниця Рудого лісу.

На ранок другого дня приятелі, поповнивши запас води, вирушили на локацію Бурштинове озеро з метою знайти в таборі учених блок термічної стабілізації. Француз був збентежений інформацією отриманою від Сидоровича.

 «Два десятка рабів. То ж скільки людей їх охороняють? В будь-якому випадку не більше десяти. Не будуть же лиходії тримати там цілу армію. Тим більше військові. Вони також десь в штаті числяться, і аж ніяк не на блокпосту. Скоріш за все п’ять-шість хоча це також сила. В лоб штурмувати нема резону». – Розмірковував сталкер, впевнено крокуючи зарослою молодими деревами просікою.

Ейнштейн сьогодні був не говіркий, і це не могло не радувати. Схоже спілкування з Монікою суттєво виснажило його життєву енергію. Кілька разів вони зупинялись для того щоб уникнути зустрічі з мутантами присутність котрих сталкер відчував на безпечній дистанції. В такому випадку технік сідав на землю, закривав очі, і щоб відволіктись, повторяв в думках таблицю множення. А Француз тим часом напускав на мутанта марево, що тут нікого нема, або присутній більш потужний хижак. Як правило це спрацьовувало в дев’яти випадках із десяти. Завдяки такій тактиці приятелі пересувались не викриваючи свою присутність.

В обід, як і розраховував сталкер, друзі вийшли на західний край локації. Вони стояли на вершині високого пагорба порослого кривими поодинокими соснами та рідким чагарником. Француз, озброївшись біноклем, розглядав знайому локацію, що нагадувала величезний метеоритний кратер. З трьох боків його обступав сосновий ліс. А на сході, за високим бетонним парканом, виднілись труби та верхівки цегляних споруд бувшого оборонного підприємства часів пізнього СРСР. На самому дні кратера зеленіло рясно поросле тростиною болото. Розміром приблизно біля гектара. Все що залишилось від колись відомого заповідного озера, котре славилось надзвичайно прозорою водою. Поруч із болотом, на його південного березі, оточений прямокутним металевим парканом, по гребеню якого був натягнутий спіралеподібний колючий дріт, розкинувся бувший міжнародний дослідницький центр більш відомий нам як «Табір учених». Він складався із шести універсальних пересувних модулів, бетонованого вертолітного майданчика, та двох металевих ангарів. Біля єдиних воріт, до яких вела розбита асфальтова дорога, змонтований із збірних будівельних конструкцій КПП. Увагу сталкера привернув дим, що виходив із дверей одного з модулів. Француз нахмурився.

«Схоже на те, що в цьому приміщенні недавно була пожежа». – Вирішив сталкер.

Окрім диму на пожежу вказували деформовані сталеві стіни та стеля, що втратили свій звичний колір. Перевівши фокус на берег болота Француз побачив як за допомогою мотопомп, під охороною чотирьох озброєних людей, незнайомці потужними струменями води вимивають бурштин з пологого піщаного берега.

 «Де ж той клятий реактор шукати? Окрім модуля знищеного пожежею решта виглядає немов близнюки. Дай Боже щоб приміщення реактора виявилось в одному з уцілілих модулів». – З надією подумав сталкер.

Не відволікаючись від спостереження він як міг коротко поділився своїми планами щодо ситуації що склалась.

 – По-хорошому, на територію табору, нас ніхто не допустить, - закінчив свою розповідь Француз, - Що скажеш?

 – Татку дай мені бінокль. Я також хочу хоч одним оком подивитись, - тоненьким голосочком по-дитячому запищав технік.

«Так, Ейнштейн знову впадає в дитинство». – Посміхнувся Олег.

Він не став сперечатись, мовчки передав бінокль приятелю. Горбань декілька хвилин розглядав місцину насвистуючи гімн Франції, потім віддав бінокль, і заявив:

 – Значить так – спочатку ударимо авіацією, потім в лоб піде піхота, при підтримці танків, а з флангів охопимо ворога лицарською кавалерією!

 – Нічого не вийде, - вирішив підіграти приятелю сталкер.

 – Чому? – театрально закотивши очі під лоба, запитав горбань.

 – У ворога значна перевага в живій силі.

 – Тимчасова перевага, - посміхнувся Ейнштейн, і багатозначно похлопав свій рюкзак, що лежав долі біля його ніг.

 – В тебе є задум? – поцікавився сталкер.

 – Звісно що є, - самовпевнено гмикнув горбань, - Треба лише дочекатись вечора, щоб дізнатись де рабовласники влаштують нічліг. А потім діло техніки. Бах-Бах, і в дамки!

 – Ну, що-ж, твої плани поки-що співпадають з моїми, - погодився Француз, - Зачекаємо темноти, у нас доволі вільного часу.

Приятелі трохи заглибились в ліс, і влаштувались на відпочинок на невеличкій галявині. Ейнштейн прийнявся возитись зі спиртівкою щоб розігріти собі обід. А Олег, поклавши під голову рюкзак, улігся спати.

Француз проспав до самого пізнього вечора. Він прокинувся коли уже почало сіріти, і в безхмарному небі з’явилися перші зорі.

 – Дідько лисий! Чому не розбудив?!

 – А навіщо? Ти спав так солодко.

 – Ну, як там наші візаві?

 – Полонених загнали в один із модулів, а самі влаштувались поряд в іншому.

 – Охорона? – запитав сталкер.

 – А сенс? – широко позіхнувши, питанням на питання відповів технік, - Двері надійні, замкненні на кодовий замок. Вікон нема, через вентиляційні грибки жодний монстр не пролізе.

 «Виходить мої розрахунки були вірні». – Вирішив Француз.

 – Ну, що? З Богом?

 – Як скажеш, - байдуже повів плечима Ейнштейн.

 – Не бачу оптимізму? – здивувався сталкер.

 – Схоже, починаю звикати до «подвигів».