Фіаско.

Підземка НДІ Агропром. Зал з реактором. Три доби по тому. Діючі особи: Француз, Ейнштейн, та Болотний Лікар.

В результаті короткого замкнення, що відбулося в пульті управління приміщення було вщент заповнене їдким димом. В повітрі витав гострий запах згорілої пластмаси. Натужно гуділа система вентиляції висмоктуючи забруднене повітря.

 Замість модифікованого артефакту із розчинених дверей реактора витікало смердяче желе брудно-сірого кольору. Пригнічений невдачею Олег, сидів на стільці біля пульту управління, відчужено дивлячись прямо перед собою. Ніяк не реагуючи на те що діється навколо нього, він завис в прострації. Його приятель Ейнштейн стояв поруч, і співчутливо дивився на потемніле від розпачу лице товариша.

 – Друзі! Бачить Бог я не винен! – вкотре виправдовувався Болотний Лікар, - Якби не вийшов із ладу блок термічної стабілізації, злиття відбулося зі сто процентною вірогідністю! В усьому винна клята застаріла матеріальна база! Скоріш за все плата відсиріла від навколишньої вологи.

 – І що нам тепер робить? – знаючи відповідь наперед, запитав технік.

Болотний Лікар безпомічно розвів руки, і повів плечима.

 – Прийдеться починати все з початку. Інакшого виходу із ситуації що склалась я не бачу.

 – Я так і знав, - сказав Ейнштейн, він простяг руку, - Дайте мені пошкоджений блок  спробую полагодити.

 – Цей реактор не один в Зоні, - сказав Болотний Лікар. 

Горбань кинув на старого зацікавлений погляд.

 – Є ще один в таборі учених біля Бурштинового озера.

 – Ситуація прояснюється, - вперше з моменту аварії посміхнувся технік, - Ну, що ж схоже наша «екскурсія по Зоні» трохи затягується.

Він просяяв, ляснув по плечу приятеля.

 – Піднімайся сталкер! Пора діяти! Як кажуть мудрі люди: «Під лежачого прапорщика коньяк не тече!»

А в цей час в Барі.

За столом сиділи троє. Данило Волков зі своїми охоронцями. Вони обідали шинкою з гречаною кашею. Лейтенант з новеньким чаркувались горілкою, другий охоронець Прохор Лебедєв не пив.

 – Як себе почуваєш? – несподівано запитав Волков охоронця.

 – Якщо ви про завтрашній бій на Арені, то можете не хвилюватись товаришу капітан я вас не підведу, - впевнено заявив Прохор, і з презирством додав, - Я в чудовій формі не те що будь-яке місцеве м'ясо.

 – Я тут дещо накопав, за ці дні, - схиливши голову над столом, ледь чутно прошепотів Волков, - До цієї комедії котру розіграли горбань з Барменом причетна ще одна особа.

 – Хто?! – в один голос запитали поплічники.

 – Даю підказку: коли ми прийшли на Смітник то виявилось що за кілька годин до нас в Депо заявився Француз, і «солодка парочка» згвинтила в невідомому напрямку. З тих пір їх ніхто не бачив.

 – От сука прикрив горбатого! – зловісно рикнув Прохор, і щосили стис сталевий кулак.

 Лейтенант скоса озирнувся навколо, прошепотів:

 – Ти повинен не просто перемогти, а так скалічити цього виродка щоб він запам’ятав цей день назавжди.

На обличчі Прохора з’явилась зловісна посмішка.

 – Не хвилюйся Еміль. Я все зроблю як треба. Головне щоб він завтра вийшов в ринг.

 – Так. Треба щоб з’явився, тому що післязавтра ми нарешті вилітаємо, - сказав пан Волков, він підняв склянку, - За перемогу!

Друзі, не зважаючи на численні протести, провели Болотного Лікаря на болото і, як кажуть: «з рук в руки» передали його під опіку зламам. Переконавшись, що зі старим все добре, відбули на Кордон. Там вони переночували в Селищі Новачків, і вранці двинули на Смітник. Але перед тим як вирушати Француз заскочив до Сидоровича.

 – Вітаю в вашій особі представника світової торгівлі! – з порога привітав сталкер старого торговця, - Бажаю міцного здоров’я та процвітання в бізнесі.

 – І тобі міцного здоров’я, якщо звісно не жартуєш, - відповів Сидорович, - Чого прийшов?

 – Похизуватись своєю гарматою, - Олег кивнув на кобуру з револьвером.

 – Що з нею не так? Дорогу іграшку віддав тобі вважай задарма.

 – В тому й справа що не задарма! Давай подивимось правді в очі - ця блискуча хлопавка по-великому рахунку гроша ломаного не варта! В усій Зоні до неї не знайдеш жодного патрона! А я було в припадку сентиментів соплі розпустив: О Боже! Сидорович! Яка щедра людина!

Старий насупився, сердито засопів, відвів в бік погляд.

 – Не треба в пусту стріляти по горобцях. Ти тільки за цім прийшов? - невдоволено пробурмотів торговець.

 – Послухати останні плітки.

Старий, з-під лоба, оцінююче, подивився на гостя.

 – Я по-твоєму, що схожий на пліткаря?!

 – Та не беріть ви так все близько до серця, - сталкер, - Просто гумор у мене такий, вишуканий, французький.

 – Ото я бачу що ти жаб’ячих лап об’ївся, і верзеш тут всіляку дурню!

 – Сидоровичу! Давайте без взаємних образ. Якщо вам зранку зле то я закочу пізніше може через пару тижнів. А може ніколи.

 – Пиво будеш? Вибачай, бургундського вина на розлив зі слимаками нема.

 – Нема, і дідько з ним, - посміхнувся Француз, - Давай колу.

Торговець посміхнувся. Простягнув гостю бляшанку.

 – Ладно. І ти мене пробач. Найшло.