Підземка.

Отримавши від Брокера бажану нагороду Француз вранці наступного дня поспішив в Бар. Перехід пройшов без пригод. І ось, об одинадцятій годині ранку побивши всі рекорди, Олег, переступив поріг відомого закладу. Бармен зустрів сталкера приязною посмішкою.

 – Я щось пропустив? – потискаючи долоню торговця, запитав Француз.

 – Не так щоб забагато, але воно того варте щоб ще раз таке пережити. Позавчора тут розігралася така комедія, що не передати ніякими словами, - ставлячи перед сталкером пляшку коли, сказав Бармен, - Тримай друже, за рахунок закладу.

 – Ну, що-ж, поділись радістю, - здогадуючись, про що піде мова, попросив Француз.

Бармен, поспішно, намагаючись не пропустити жодної дрібниці, розповів про приниження котре пережив росіянин.

 – Нема слів! Це треба тільки бачити своїми очима. Ти б бачив обличчя цього Еміля! Він почервонів немов варений рак! А відвідувачі реготали так, що ледь не обвалилася стеля! Ні, ну це ж треба додуматись «власність барана»! Кращого жарту не вигадав-би і сам чорт! – закінчив торговець свою розповідь.

 – Сподіваюсь, ми квити? – обережно запитав сталкер.

 – Так друже. Можеш не сумніватись. Я не маю до тебе жодних претензій. До речі - ось твоя доля. Як я і обіцяв - триста тисяч, - сказав Бармен, виклавши три пухкі пачки купюр на стіл.

Француз подякував торговця. Запитав чи може бути ще чим-небудь корисним. Бармен на хвилину задумався.

 – Ти, поки я не закінчу з цім Московським опудалом візьми під свою опіку на певний час цього горбаня зі Смітника. Забув. Як його?

 – Ейнштейн, - підказав сталкер.

 – Саме так, Ейнштейн, - погодився Бармен, - Цей Еміль потвора ще та. Про тебе він навряд здогадається. Та ти ще та здобич з зубами. До мене дотягтись у нього рук не хватить. А от горбань це наше найслабше місце. Буде шкода якщо з ним трапиться щось лихе. Нізащо собі не пробачу.

 – Так куди я його діну?! – здивувався Гонта, - Хіба що до тебе в підсобку? Чи до Сидора на Кордон відведу?

 – Ні, він там його швидко вирахує, і поквитається з ним.

 – Так мені що, охорону йому найняти? Чи водить за собою по Зоні як цуцика на повідку?

 – А що? Непогана ідея, - сказав Бармен, - Хай кілька діб побуде під твоїм наглядом, а ми з Інформатором, тим часом, вирішимо як нам назавжди позбавитись цієї проблеми.

 Олег мовчки відповів стверджувальним кивком. Пішов в свій номер. За його відсутність хтось прибрав в приміщені та поміняв білизну. Залишені речі були в порядку. Сталкер роззувся. Зняв захисний комбінезон, і улігся на ліжко.

«Те що залежало від мене я виконав. Придбав потрібні артефакти. Тепер справа за Болотним лікарем. Хай їх варить, чи зливає. Не пам’ятаю, що він тоді тлумачив. Це все дрібниці… Найважче позаду… Так. Ще потрібно прикрити Ейнштейна… Шкода його… Гарний хлопець… Не місце йому в Зоні».

 Олег не відчув як провалився в глибокий сон. Сталкер не бачачи снів проспав цілий день, і прокинувся лише пізнім вечором.

«Трясця! Так можна все життя проспати». – Подумав Француз, дивлячись на годинник.

В роті було кисло, голова гуділа, ребра нили від багатогодинного сну в одній позі. Гонта дістав з рюкзака пляшку з водою, зробив кілька ковтків, і завалився на інший бік. Прокинувшись рано вранці Гонта, швидко зібрав речі, і не беручи до уваги вранішній туман котрий як правило затягує Смітник, відправився в путь.

 – Вітаю новоспечених шахраїв-аферистів! – переступивши поріг майстерні, привітав техніка Француз.

Ейнштейн відповів йому приязною посмішкою.

 – Як справи? Свою частку Архипу ще не просадив?

 – Француз! Не гніви Бога! Я ж пообіцяв що більше не буду грати в карти, і я своє слово тримаю!

Олег посміхнувся підняв до гори обидві руки демонструючи порожні долоні.

 – Вибач друже. Схоже, сонце зранку мені макітру напекло.

 – Буває, - пробурмотів технік.

 – У мене є невідкладна справа.

 – У тебе завжди «невідкладна справа». Коли ти востаннє заходив просто так?

 – Облиш друже. Це в першу чергу торкається твоєї безпеки. Ми з Барменом поміркували, і вирішили, що тобі необхідно взяти кількаденний відгул.

 – Вони вирішили… А мене хто запитував? – пробурмотів Ейнштейн, але те що сталкер згадав ім’я авторитетного торговця, справило потрібний ефект.

Технік не бажав ні на день покидати свою майстерню, але коли Олег нагадав йому про недавнішній нічний візит, він неохоче погодився.

 – Еміль відноситься до того виду небезпечних двоногих істот котрі нікому нічого не пробачають! А я буду оберігати як рідну дитину, – закінчив свою промову сталкер.

 – А що? Я згодний. Все життя мріяв щоб у мене був татко, - чи-то серйозно, чи-то в жарт сказав Ейнштейн.

Олег мужньо тримався близько години поки технік кілька разів складав та розбирав свій рюкзак. Ейнштейн вважав за необхідне взяти з собою довідник по слюсарній справі, набір необхідних на його погляд в поході інструментів, кілька котушок дротів, і ще Бог знає що. В кінці кінців нерви сталкера не витримали. Француз, згадуючи всіх благочестивих духів Зони, вивернув все із рюкзака на стіл.

 – Тисяча чортів! Моя дружина збирається в десять раз швидше! – в серцях вигукнув Олег, - Ти б ще-б лещата сюди поклав!

 – А що? Непогана ідея. В дорозі все знадобиться, - притискаючи до грудей якийсь пакунок, пробурмотів горбань.