Жарт Бармена.

Вечором того ж дня Олег повернувся в Бар. А ранком наступного відправився на локацію «Вівчарські Хутори» де на території бувшої військової частини була база угрупування «Воля».

Француз вийшов на узлісся соснового лісу по котрому він пройшов просіками та звіриними стежками кілька кілометрів, звернув на піщаний путівець. Настрій був пречудовий. Мандруючи поодинці він почував себе як риба у воді. До нього повернулися давно забуті відчуття. Сталкер знову відчував себе частиною Зони. Він не потребував топографічної карти, тому що майже вся інформація була закладена злою рукою нелюдів-учених в його пам’ять. Олег, як і більшість породжень Зони без детектора відчував на безпечній відстані будь-яку аномалію. Те ж саме було із хижими монстрами, свіжих слідів котрих, на велике здивування, під час сьогоднішньої подорожі він майже не зустрічав. Єдине чого Француз не міг відчути так це радіаційне тло, тому у нього на поясі окрім фляги з водою, ножа та револьвера висів лічильник Гейгера.

 Його кінцевий маршрут пролягав по горбистій місцевості «Вівчарських Хуторів». Ця місцина чимось нагадувала передгір’я Карпат. Із-за специфічного рельєфу, та не плодючої землі, її з древніх часів використовували переважно для вівчарства. 

Піднявшись на гребінь чергового пагорба Француз побачив в кількох сотнях метрів верхів’я спостережних веж військової частини. Сталкер зупинився, перевів дух, та про-всяк випадок прозондував ментальне поле. Тишина. Він посміхнувся, зняв флягу з поясу, зробив кілька ковтків води.

«Ну, ось нарешті я майже на місці». – Подумав Олег.

На кінцевий відрізок подорожі у нього пішло майже сорок хвилин. Головний вхід на територію бази охороняло двоє вартових. На появу незнайомого сталкера вони майже ніяк не відреагували. Француз підійшов, поздоровався, запитав хто у їхньому угрупуванні завідує артефактами.

 – Підійди до кухаря, або знайди Брокера, - порадив один з охоронців.

 – Брокер? Дивне ім’я, - пробурмотів Француз.

Єдину цікавість у одного з вартових визвав гігантський револьвер гостя. Дізнавшись про те, що диво-зброя не продається охоронці втратили до незнайомця подальший інтерес. Новиною для сталкера виявилось те що він побачив на території «Волі» кількох жінок. Не чоловікоподібних широкоплечих атлеток-амазонок, і не розцяцькованих як хвойда Моніка. А звичайних, правда споряджених в легкі захисні комбінезони. Вони сиділи на кількох ящиках із-під боєприпасів, і щось між собою гаряче обговорювали. Ще, Олег звернув увагу на мовчання лічильника радіації. Це вказувало на те, що територія бази час від часу ретельно дезактивувалась.

Кухар виявився усміхненим чолов’ягою непевного віку з трохи підпухлими від похмілля очима, і м’ятим обличчям. Він був одягнений в спортивний костюм поверх якого волохаті груди та об’ємне черевце прикривав майже чистий фартух. Велику, ретельно виголену голову прикрашав старомодний кухарський ковпак.

 – Добрий день друже, - з приязною, відкритою посмішкою, першим, поздоровався господар кухні, - Якщо ти завітав на тему швидкого перекусу - то можу запропонувати «біг-мак» місцевого рецепту. А якщо бажаєш чого гарячого - то прийдеться трохи зачекати. Я спочатку повинен нагодувати своїх діточок, а їх в мене майже чотири десятка.

 – Зрозумів, я підійду пізніше, - погодився сталкер, - Мені казали що в тебе можна артефакти придбати?

 – Якщо тебе цікавить сміття на шталт «Вогняного Вареника» чи «Медузи» то до мене. А якщо щось цікавіше - звернись до Брокера. Він в цих ділах справжній Гуру.

 – Дякую. А де знайти вашого Брокера?

 – Запитай на першому поверсі у приміщенні штабу.

Брокером виявився чолов’яга міцної статури, непевного віку, із великою круглою головою на міцній шиї. Він сидів в затертому кріслі за столом заваленим папками документації та підшивками журналів переважно економічного направлення. При появі незнайомця Брокер відклав в бік журнал, щось відмітив в блокноті, котрий лежав перед ним на столі. Зняв окуляри, підвівся із-за стола, простяг в привітанні руку.

 – Брокер, офіційна посада - виконуючий обов’язки комірника, - коротко представився сталкер, - Я бачу ти друже до нас по-справі. Чим можу допомогти?

Олегу с першого погляду сподобався цей чоловік. Правильні, симетричні форми ретельно виголеного обличчя. Помірного розміру, трохи кирпатий ніс. Злегка усміхнені масні губи, із ледь-помітним давнішнім шрамом-січкою на нижній губі. Високе чоло. Великі, розумні очі, дивились на несподіваного гостя із неприхованою цікавістю із-під густих чорних брів.

 – Француз, - назвався сталкер, стискаючи міцну, широку долоню, - Так, я дійсно в справі. Мене цікавлять артефакти найвищого рівня.

У Брокера темна тінь промайнула по обличчю. Олег несподівано відчув як у співбесідника розгоряється в душі вогник недовіри. Комірник сів, намагаючись приховати хвилювання, з розсіяним виглядом почесав підборіддя, і навіщось виглянув у вікно. Француз продовжував стояти, намагаючись збагнути, що трапилось.

 – Он як? І які саме? – після паузи, що затяглася до непристойності, нарешті спитав Брокер.

 – «Дар Божий» та «Блакитна рибка».

Брокер ретельно маскуючи почуття здавалось ніяк не відреагував на слова Француза. Його очі стурбовано вивчаюче кілька разів з голови до ніг пробіглись по сталкеру. 

 – Присядь, - нарешті сказав Брокер, вдавано недбало кивнувши головою на стілець.

Олег присів.

 – Це дуже рідкісні та дорогі артефакти… - з сумнівом сказав комірник.