Викриття.

Бувають дні коли ти кажеш собі: «Краще б я сьогодні не прокидався взагалі».

 Француз прокинувся по звичці рано-вранці в «готельному номері», і довго лежав не рухаючись із заплющеними очима. Серце в грудях колотилось з посиленою швидкістю.

 «Невже нарешті моїй Одисеї прийшов кінець»? – Сам собі посміхався Олег.

Відповідь на це питання він знав наперед. В свідомості сталкера мов прискорені кадри чорно-білого фільму пролітали події останньої доби. Зустріч, та розмова з Кассіопеєю. Її подарунок артефакт «Полум’яне серце». Річ звісно цінна та рідкісна, але в даному випадку від неї не було ніякої користі.

«Нічого страшного. Якщо повезе поміняю на «Дар Божий» чи продам». – Не знаючи що на нього очікує вирішив Француз.

Невеличкий перепочинок після повернення зі станції Янів. Потім бій. Після бою з Горилою події розгортались із блискавичною швидкістю. Гонорару від виграшу ледь вистачило щоб зібрати потрібну суму на купівлю «Блакитної рибки». Після бою, йому наклали на зламану руку шину. Незважаючи на слабкість, і гострий біль в руці, Француз зустрівся з Петренком щоб придбати такий бажаний артефакт. Завгосп ретельно перерахував готівку, і зобразивши на обличчі приязну посмішку, вручив сталкеру жаданий артефакт.

 – Тримай друже, володій на здоров’я. Якщо буде потреба: нова зброя, навіси на стволи, чи боєприпаси до них – звертайся завжди допоможу, - протягуючи правицю, для затвердження угоди, сказав Петренко.

 – Дякую. Обов’язково, - потиснув руку завгоспа Олег, - Шановний, ви не підкажете у кого можна придбати «Дар Божий»?

Петренко на хвилину задумався. Потім сказав:

 – Тут у нас кілька тижнів тому з’явився один мутний тип. По характерній вимові та манерах поведінки росіянин. Він, як і ти цікавився рідкісними артефактами. Правду кажучи я не збирався продавати йому їх, але наступного дня на мене наїхав сам Воронін – прийшлось поступитись.

 – Які саме артефакти його цікавили?

 – «Дар Божий» і «Полум’яне серце». Я був вимушений віддати йому майже задарма два «Подарунка».

Від хвилювання серце сталкера ледь не виплигнуло із грудей. Все складувалось як найкраще: Олег запропонує незнайомцю обмін «Полум’яне серце» на «Дар Божий» і після угоди поспішить до Болотного Лікаря щоб той «зварив» модифікатор.

 – Де можна його знайти?! – нетерпляче запитав Француз.

 – Та в Барі, де і вся решта волоцюг байдикує.

 – Який він з себе?

По опису це був той же самий молодик котрий на днях вів бесіду з Інформатором а сьогодні сидів на трибуні поруч з Монікою. Ноги самі поспішили до виходу.

 – Дякую. З мене пляшка! – сказав Француз.

 – Дві! – не розгубившись, йому вслід, вигукнув Петренко.

Звісно, що не офіціантки, ні її чергового коханця Олег в Барі не застав.

 – Я вже казав тобі, що Моніка у мене працює по «вільному графіку» - протягнувши сталкеру пляшку з водою, нагадав Бармен.

 Олег, кивком голови, подякував торговця.

 – Перепрошую мене схоже закрутила вирва подій.

 – Бачу тобі сьогодні досталось на горіхи, - Бармен зробив характерний жест, провівши вказівним пальцем навколо свого обличчя.

 – Дрібниці, - посміхнувся Француз, - Залишився останній крок.

Бармен слова сталкера зрозумів на свій лад. Він гадав, що Олег мав на увазі майбутній бій за звання чемпіона.

 – Ой не кажи, - похитав головою Бармен, - Іноді можна послизнутись там де цього аж ніяк не чекаєш.

Моніка в супроводі незнайомця з’явилися в Барі майже в обід наступного дня. Обидва мали доволі пошарпаний вигляд.

«Схоже замість сну у них був затяжний інтимний марафон». – Подумав Француз.

Якби довелося робити ставки то він не розмірковуючи поставив на Моніку. Жінка зі сміхом сковзнула за стійку. Молодик разом із двома мовчазними здорованями усілись за вільний столик поближче до дверей. Тільки тепер Олег звернув на це увагу.

 «Скоріш за все охорона». – Вирішив сталкер.

Йому не терпілось підійти до незнайомця негайно. Але Олег подавив поспішне бажання. Він дочекався доти поки офіціантка принесе їм пляшку горілки, і легку закуску. Росіяни випили по першій, закурили. Лише після цього сталкер вирішив діяти. Він підійшов до столика, сказав:

 – Перепрошую за те що можливо невчасно вмішуюсь, але у мене невідкладна справа.

Француз відмітив про себе, що схоже його вимова ріже трійці вуха.

 – Що за справа? – на жахливому суржику запитав старший.

 – Я краєм вуха чув що ти маєш бажання придбати «Полум’яне серце»? – питанням на питання відповів сталкер.

В заплилих очах незнайомця загорівся неподільний інтерес. Він подав знак, і його поплічники мовчки пересіли за інший столик. Молодик беззаперечним жестом запропонував Олегу вільний стілець.

 – Дякую, - сказав сталкер.

 – Еміль, - не подаючи руки, представився росіянин.

 – Француз.

 – Так, що у тебе за справа? – перепитав молодик.

 – Я чув що ти маєш «Дар Божий»? – вкотре питанням на питання відповів Олег.

 – Ну, припустимо. І що з того? – обережно запитав Данило Волков.

 – У мене є «Полум’яне серце»? Пропоную здійснити обмін! – радісно випалив Олег.