Болотний Лікар.

 Сталкер на хвильку зупинився для того щоб перевести подих. Змахнув долонею рясний піт з чола. Кинув погляд на годинник. Виявилось, що останній раз він відпочивав більше години назад. Ходіння по шпалах вздовж заржавілих рейок заняття не із приємних. А якщо це відбувається в герметичному захисному комбінезоні та ще при навколишній температурі близько тридцяти градусів по Цельсію то взагалі не може бути ніяких порівнянь. Олег час від часу на кілька хвилин вмикав вбудовану в комбінезон систему примусового охолодження та вентиляції, але не будучи впевненим в її надійності, про-всяк випадок економив заряд батарей та ресурс системи. На жаль просування вздовж залізничної колії був єдиний йому відомий шлях, що вів на Південне болото. Болото, на якому судячи із пліток жив легендарний Болотний Лікар. Саме до нього рекомендував звернутись Інформатор. Сталкер вкотре аналізував їхню коротку розмову.

 – Сідай. Одначе задав ти мені завдання чоловіче, - не подаючи руки для привітання, проскрипів Інформатор, - Признаюсь чесно - ніколи ще не було, щоб я відчував себе так безпомічно, як сьогодні.

Він взяв паузу, збираючись з думками. Француз терпляче чекав.

 – Гадаю про звичайнісіньке сміття на шталт усіляких там «Медуз», «Вивертів» та «Їжаків» в яких аномаліях вони народжуються ти знаєш.

Сталкер ствердно кивнув головою.

 – Так ось, в результаті певних процесів, і сприятливих умов, так званні «прості артефакти» під час чергового викиду перетворюються на ті, що мають більш потужні властивості. Це «Місячне сяйво», «Морській їжак», «Чорна зірка» та «Жива кров». Артефакти цінні та дуже рідкісні. А є ще артефакти-перевертні природа утворень яких мені невідома. Вони трапляються дуже рідко. Я знаю тільки про два це: «Подих янгола» та «Дар Божий». Першим, якщо вірити чуткам кілька років тому сталкер на прізвисько Блаженний зцілив якусь дівку. В неї шкіра була знівечена чи-то після опіків чи в наслідок якоїсь хвороби точно не скажу. Де він знайшов його ніхто не знає. «Дар Божий» більш відомий, їх було знайдено близько десятка. Їм зцілюють потерпілих в наслідок атак «контролерів» та інших психічних розладах. Гадаю ти вже чув про їх?

 – Так, - коротко підтвердив Француз.

 – Перед тим як побажати тобі доброго шляху хочу дати тобі одну пораду: знайди на Південному болоті Болотного Лікаря. Саме він знає про цілющу силу артефактів більше ніж я. Правду кажучи не знаю зможеш ти його розговорить чи ні. Старий - фрукт іще той.

Поступово залізничний насип ставав все вище, а стрекіт мільйонів жаб все дужчий. Невдовзі показався залізничний переїзд. Два піднятих догори шлагбаума та буда залізничника із зірваними з петель дверима, і розбитими вщент вікнами. Сталкер зійшов з рейок, присів на бетонний блок, що лежав біля ганку. Вкотре ввімкнув систему охолодження, і через деякий час із насолодою відчув як приємна прохолода окутує розігріте спітніле тіло. Олег дістав з рюкзака бутерброди, термос з гарячою кавою, прийнявся обідати.

 Закінчивши з їжею, він заглянув в буду. Ніяких свіжих слідів котрі вказували на недавнє перебування людей. Ні недопалків, ні обгорток їжі. Прозондувавши ментальне поле навколо себе Француз переконався у відсутності великих істот. Ні людей, ні звірів. Південне болото славилось тим що на цій локації майже не було потужних аномальних зон, а значить, і артефактів.

 «Далі буде легше». – Подумав сталкер, крокуючи асфальтовою дорогою на південь.

Через кілька кілометрів від вийшов на місцину котра на карті була відмічена під назвою «Згорілий хутір». Це були прямокутні залишки фундаментів різноманітних забудов.  Інде обгорілі та закопчені остови цегляних пічок. Француз дістав про-всяк випадок універсальний детектор, налаштував. Прилад указував на присутність артефакту термічного походження.

 «Оце так диво! А мені казали що на болоті окрім жаб нема нічого цінного. Треба цей артефакт обов’язково підібрати». – Вирішив сталкер.

Незважаючи на те що сума отримана за бій на Арені була доволі пристойна. Та ще й Арчі від себе додав як і обіцяв кілька тисяч. Але двохдобове проживання в «апартаментах» помножене на гаряче харчування суттєво ударило по кишені. Француз не знав які попереду на нього чекають витрати. Він вирішив не проходити лишній раз повз гроші, а заодно випробувати захисний костюм. Олег залишив зброю та речі в безпечному місці. Закрив забрало шолома, активував систему захисту, почав обережно наближатись до аномалії.

Не довіряючи відчуттям, сталкер час від часу зупинявся, перевіряв підозрілі місця, кидаючи в них шматки цегли котрих було навкруг більш ніж вдосталь. Таким чином він вчасно виявив два прихованих джерела небезпеки, що підступно причаїлись проміж руїн. Якщо наступити незахищеною ногою на подібну пастку - то сніп вогню, що при цьому виривався з-під землі, миттєво спалював невдаху ледь не до кісток. Більшість бідолах гинули на місці від больового шоку. Захист оберігав кінцівки від опіків протягом кількох секунд, але при цьому зберігалась небезпека відсахнувшись від несподіванки втрапити в сусідню пастку. Дякувати Богу, і призабутим навичкам, через кілька хвилин, Француз, з цікавістю, роздивлявся свою здобич. Це була «Вогняна куля» якраз те що замовив Ейнштейн. Артефакт нагадував по формі, і розміру яйце страуса. На відміну від яйця він був червоно-чорного насиченого кольору, та мав дрібнопористу внутрішню структуру. Радіаційне тло не випромінював, небезпечних токсинів не виділяв.

Трохи відпочивши, сталкер продовжив путь. Небо швидко затягло важкими дощовими хмарами почався дощ. Скоро, вищерблена мов місячна поверхня асфальтова дорога закінчилась. Замість неї напрямок руху указували дві глибокі, порослі кущами та травою колії. Вода підступила ближче все частіше стали траплятися величезні калюжі порослі заростями тростини. Далі він продовжував свій рух під нескінченний монотонний акомпанемент багатоголосого жаб’ячого хору. А над його головою, немов німб святого, висіла хмара мошкари. Біля розсипу бетонних блоків частково врослих в м’який ґрунт. Олег зійшов на узбіччя, знайшов ледь помітну стежину. Стежка, звиваючись немов гадюка між заростями тростини, в решті решт вивела до вказаного на карті містка. Сталкер перейшов зварений із металевих труб, висланий дошками місток. Дошки зрадницьки тріщали, скрипіли під ногами, але витримали його вагу. Несподівано для себе Француз відмітив, що жаб’ячий хор притих. Він зупинився, озирнувся навколо, наступної миті голосно хруснула суха гілка під чиєюсь ногою. Олег, зосередившись, почав ментальний зондаж. І відразу виявив в кількох десятках метрів за суцільною стіною болотяної рослинності біологічний об’єкт. Ніяких емоцій він не відчув.