Француз.

Самотній подорожній піднявся на вершину невисокого пагорба, дістав бінокль, неспішно оглядівся навкруги.

«Ніби все роблю правильно, але мене не покидає відчуття дисонансу. Ніби чогось, не вистачає. Я вже не той Блаженний, і тим більше не Шахіст. Кілька років безтурботного життя на Мартініці мене перетворило із хижого лиса котрим був Шахіст. Навіть не в ланцюгового пса котрим став Блаженний. А в жалюгідну подобу на шталт декоративного Англійського бульдога. У котрого, не зважаючи на грізний вид, в результаті непродуманої селекції повна втрата функцій боротьби за виживання».

В кількох сотнях метрів, у підошви пагорба розкинулось велетенське море ранкового сизого туману. За ним, приблизно в кілометрі на північ, схожий на оголені ребра велетенської істоти, нависав залізничний міст.

«Пройшов майже тиждень як я востаннє обнімав свою дружину та донечку, але досі топчусь на місці. Тереза, Жаннет любі мої дівчатка як ви там?» - З сумом подумав Олег, продовжуючи розглядати навколишній краєвид.

Трохи лівіше мосту, на узліссі мішаного лісу, за непроглядною стіною густого туману, приховались руїни елеватора. Було видно лише головну надбудову. Звідти було чутно приглушений рев невідомої істоти, та гавкіт сліпих псів. Гонта не став чекати поки свіжий вітерець та промені вранішнього сонечка розженуть туман, довірившись своїм відчуттям пішов далі.

Сталкер відчув небезпеку коли до мосту залишалось трохи більше сотні метрів. Здивований чоловік зупинився, напріг свої відчуття. Так і є! Під мостом він виявив два джерела котрі випромінювали потужні хвилі ворожнечі.

«Схоже засідка. Воєнні? Навряд. Захар із Бурбоном? Можливо. Блаженний би обійшов щоб уникнути небезпеки. Шахіст потрапив би в пастку. Але я не Блаженний, і тим більше не Шахіст!» - Подумав Олег, готуючи до стрільби важелезний револьвер.

Уважно дивлячись собі під ноги він повільно наближався до небезпечного місця. Коли до мосту залишалось кроків двадцять сталкер почув незнайомі голоси.

 – Трясця! В цьому клятому тумані ні в дідька не видно! – почувся чийсь писклявий голос.

 – Та тихіше ти бовдуре! Голосиш немов на базарі. Він нас може почути, – пронизливим шепотом відповів йому інший.

 – Еге-ж. Уже почув, - в голосі писклявого відчувались насмішка, - Скоріш за все повернув назад, чи зійшов з дорогі.

 – Тоді кепські наші справи. Захисний комбінезон на йому не з дешевих. Я таких в Зоні бачив всього кілька штук.

 – Так, якби не костюмчик, - мрійно пропищав перший, - І все ж не треба від попереднього плану відмовлятись. Домовились валить тих хто йде із Зони втомлений із жирним хабаром. А ти?! Костюмчик! Попробуй його дірявого потім ще продай.

 – Та заткнись ти! І без твоїх повчань зле!

 – Так що? Може пропустимо? Іде в Зону, грошей кіт наплакав.

 – Ні, - уперто відповів другий, - Занадто гарний комбінезон.

«Схоже це звичайнісінькі мародери, що час від часу виповзають зі своєї щурячої нори щоб постріляти подорожніх»! – Здогадався сталкер.

Він зійшов з асфальту, і навшпиньках, від тополі до тополі, почав обережно просуватися вперед. Але як Олег не старався все ж-такі уламок пересохлої гілки хруснув у нього під ногою. Він миттєво, не рухаючись, завмер на місці.

 – Ти чув?! – схвильовано прошепотів перший.

 – Так, - ледь чутно пискнув його подільник, - Що робитимемо?

 – Зачекаємо трохи. Скоро вітер розвіє туман, і цей хитрий жук буде як на долоні!

Туман танув з кожною хвилиною. Скоро стало видно під мостом декілька залізничних контейнерів хаотично розкиданих навкруг барикади зробленої із бетонних блоків. В одній з бійниць сталкер побачив рух. Він поволі підняв револьвер, прицілився, нажав спуск. Гримнув постріл. Надпотужна віддача боляче ударила в долоню, і підкинула ствол догори. Від несподіванки Олег ледь не випустив зброю з рук.

 – Браття рятуйте! Суки наших мочать! – Перелякано заверещав мародер.

Сталкер побачив сутулу спину в подертому дощовику, що майнула між контейнерів, майже не цілячись нажав на спуск. Мародер мовчки упав ниць.

 «Трясця! Клятий револьвер! Незважаючи на дульний гальм віддача така, ніби боксер важковаговик пробиває зустрічний прямий! Ні, на Смітнику я в першу чергу позбавлюсь цієї двокілограмової цяцьки!» - Вирішив Олег, потираючи забиту долоню.

Гонта ще раз прозондував ментальне поле, але присутності людей не відчув. Сталкер обійшов барикаду. Те що він там побачив його вразило: на землі широко розкинувши руки лежав безголовий труп. Поруч валявся «АКМ» споряджений оптичним прицілом, і «ПБС». В кількох метрах, біля заржавілих контейнерів Олег побачив другого. Той лежав ниць ткнувшись обличчям в купу побутового сміття. Коли сталкер перевернув його на спину, для того щоб розгледіти обличчя, то жахнувся - в грудях убитого він побачив вихідну рану в котру легко міг пролізти кулак.

«Схоже я сильно недооцінив потужність цієї зброї. Незважаючи на велику вагу, жахливу віддачу та критично малий запас набоїв в барабані (всього п’ять) револьвер варто залишити в якості потужного аргументу в спілкуванні з мутантами». – Вирішив Олег.

Капітан ГРУ Данило Волков не приструнював події. Першу добу він витратив на уроки виживання в Зоні котрі люб’язно надав агент Вісмут. Незважаючи на те, що капітан переглянув велику кількість учбових фільмів, ознайомлюючись зі специфікою майбутнього місця проведення операції, спілкування з лейтенантом виявилось вельми корисним. Першим ділом пан Волков визвав підкріплення. Двох людей він призначив цілодобово охороняти професора, а третього відправив на локацію під назвою Бар.