Кордон.

Менше ніж за півгодини втікачі дісталися Селища Новачків. Там на їх чекало розчарування - окрім злого як чорт торговця в селищі нікого не було. Зі слів Сидоровича приятелі узнали, що починаючи з Березня притік людей почав слабнути, а за останні кілька тижнів ззовні ніхто периметр не пересікав. В свою чергу сталкери розповіли старому про те як їх підставив завівши в пастку провідник, і про полон.

 – Трясця в їх душу! Що в світі відбувається?! Скоро жодної порядної людини не зустрінеш! – не стримуючись в словах, лаявся торговець.

Після п’ятихвилинного монологу в котрому здебільш переважали вирази не призначені для друку, Сидорович нарешті взяв контроль над емоціями. Він дав новоприбулим буханку хліба, пару пляшок води, та декілька банок консервів, і відіслав їх геть, посилаючись на те, що йому потрібно все ретельно обміркувати.

 Втікачі вибрали місце для відпочинку в центрі села де раніше зазвичай збирались сталкери. З допомогою трофейної запальнички розвели багаття. Діжка, що стояла на розі одного із якимось дивом вцілілих будинків виявилась повна дощової води. Поряд стояв чайник, але у друзів по нещастю не було ні кави ні чайної заварки, тому вони вирішили обмежитись мінеральною водою.

 – Треба звідси валити як можна скоріше, поки дідькові вояки не відправили за нами погоню, - сказав Захар.

 – Сутеніє. Скоро ніч. Сьогодні не пошлють. Тим більше, що у майора людей мало. Не більше відділення, - заперечив Гонта, ліниво відганяючи комарів.

 – Що ти пропонуєш? – запитав Бурбон.

 – Переночувати в селищі. Вранці навідатись до Сидора. Продати йому автомат. Він нам один на трьох ні-про-що, - Олег легенько ляснув долонею по трофею, котрий лежав у нього під рукою, - Та вибиратися звідси на Смітник.

 – Справедливо, - пробурмотів Захар, відводячи вбік погляд.

 Гонта звичним рухом від’єднав магазин, простягнув його Бурбону.

 – Тримай.

 – Навіщо, - щиро здивувався сталкер.

 – Зброя буде у мене - набої у вас. Щоб ні у кого не було спокуси ранок зустріти неповним складом нашого малесенького колективу.

 – Та у мене й думки подібної не було! – щиро обурився сталкер.

 – А ти що скажеш Захар? – насмішкувато запитав Олег.

 – Не вигадуй нісенітниць! Ти безнадійно хворий параноїк! – істерично верескнув Захар.

 – Ну, от і добре. Хворий не хворий, а прожив на грішній Землі майже сорок років. На добраніч друзяки, - сказав Гонта, направляючись в один із будинків.

Там, він вибрав кімнату з забитими дошками вікном, і уцілілими дверима. Зачинив їх за собою, для надійності підпер стільцем, та з насолодою улігся на металеве ліжко застелене більш-менш чистим матрацом. Чоловік роззувся, улігся в ліжко, почав аналізувати події дня що пройшов. І не замітив як заснув.    

Рано-вранці трійця прийшла до торговця щоб продати автомат. Сума котру запропонував Сидорович ошелешила сталкерів за ті гроші вони змогли придбати обріз дробовика, кілька коробок мисливських патронів до його, невеличкій запас їжі та води.

 – Здається мені, що нас трохи нагріли, - спробував пожартувати Бурбон.

 – Здається?! Та цей старий хрін обідрав нас як липку! Трясця йому в душу! – обурено вигукнув Захар.

 – Ну, й біс з ним, - сказав Бурбон, - У мене на Смітнику є схованка там безліч корисних речей. Головне туди цілими добратися. Друже ти з нами?

У відповідь Гонта заперечно похитав головою.

 – Ні, я затримуюсь тут на деякий час. Потрібно вирішити деякі справи.

 – Тобі видніше, - сказав Захар, - Як нажите добро ділити будемо?

 – Без зброї ви нізащо не доберетесь Смітника, - сказав Олег, - Тому пропоную обріз залишити вам, а частину їжі мені.

 – Ну, що-ж? Я не заперечую. Як на мій погляд це більш ніж справедливо, - сказав Бурбон, - А ти що скажеш Захар?

У відповідь сталкер ствердно кивнув головою.

«Цікаво, що тут було раніше до того як оселився торговець? На звичайний селянський льох не схоже. По-перше – занадто глибоко. По-друге льохи будують біля житла, а тут в добрій сотні метрів за селищем. Щоб Сидорович сам збудував теж не варіант – дорого та довго. І головне навіщо? Захочуть ліквідувати – то будь-де дістануть не допоможуть бетонні стіни та товсті сталеві двері» – Розмірковував Олег, спускаючись численними східцями в черево бункеру.

 – Що вирішив залишитися? Чи збираєшся назад драла дати? – запитав старий, з цікавістю роздивляючись неочікуваного гостя.

 – Так на деякий час залишусь. Я втратив дороге спорядження та купу грошей. Хочу поправити свій матеріальний стан перед тим як вирушати на Смітник, - відповів сталкер.

 – Захмарних статків я тобі не обіцяю, але сподіваюсь, що ми знайдемо спільну мову.

 – Яку роботу ти мені можеш запропонувати? – запитав Олег. 

 – Кордон локація по масштабах Зони вельми помірна. Якщо не ловити гав милуючись місцевими краєвидами, то ти його зможеш обійти за один день. Черговий викид був на тому тижні, тому гадаю, якщо повезе, то ти зможеш надибати тут деякі артефакти. Ну, що скажеш? Берешся?

Гонта повів могутніми плечима, приречено розвів руки.

 – Чесно кажучи на інше я не розраховував.

 – Тоді тримай, - торговець поклав на прилавок детектор аномалій, пістолет Макарова, та коробку патронів до нього, - Із-за того що нікому полювати сліпаків на Кордоні їх останнім часом розвелось немов дурнів на комуністичному суботнику. При нагоді принеси штук п’ять хвостів за додаткову нагороду. Дивись не захоплюйся, не вистріляй на радощах всі набої.