Блаженний роздає борги.

Вийшовши із під’їзду будинку в котрому проживала Анжеліка, Олег неквапно пішов в бік центра міста. Він не боявся, що його почне шукати поліція. Чорношкірий нападник залишився живий, тому ймовірність того, що він звернеться до стражів закону була мізерною. На шляху Олегу стало зустрічатись більш людей ніж вранці. Здебільш це було кольорове населення котрого на острові проживало близько вісімдесяти відсотків. Перехожі зазвичай ковзали байдужим поглядом по білому незнайомцю, та йшли далі по своїх справах.

Поступово бідні припортові квартали змінились більш заможними. На вулицях стало траплятись більше авто. Олег зайшов в перший котрий трапився йому на шляху ресторан з метою повечеряти, і убити вільний час. Швейцар на вході підозріло втупився в його розбиті кросівки, але щедре підношення в вигляді банкноти номіналом в п’ять фунтів радикально поміняло його відношення до дивакуватого незнайомця. Чоловік пройшов в дальній куток загального залу, дочекавшись офіціанта, замовив вечерю. Близько одинадцятої він, розплатився, залишивши щедрі чайові, покинув ресторан.

Незважаючи на те що він досконало вивчив мапу міста у Олега близько тридцяти хвилин пішло на те щоб знайти залишений людиною Клауса мопед. Він подумки подякував Бога за те що мопед не вкрали адже тоді б довелося залучати план «Б». Олег переконався в тому що пального заправлений повний бак. Сів на мопед, клацнув ключем. Техніка завелась з першого разу, і це не могло не радувати. Близько півночі він під’їхав до бара в якому патрульні дона Раміреса по ночам пили каву. Чекати довелось не довго. Близько першої ночі до закладу підкотив ревучи потужним двигуном позашляховик з котрого вийшли два рясно покритих татуюванням горило подібних латиноамериканця. Озирнувшись по боках, і не побачивши нічого підозрілого, патрульні зайшли в бар. Олег зачекав кілька хвилин, підійшов до позашляховика, дістав із кишені свою єдину зброю – складний ніж, почав по черзі протикати колеса. Коли він нагнувся щоб пошкодити останнє несподівано йому на плече лягла чиясь важка долоня:

 - Якого дідька ти тут робиш?! – пробасив чийсь незнайомий голос.

 Олег відчув хвилю здивування, і гніву, що випромінював патрульний. Не повертаючись, він покосився під ноги, побачив позад себе пару високих на військовий манер шнурованих черевиків підошва котрих була підклеєна каучуком.

 «Так ось чому він зміг підібратись без жодного звуку!» - Здогадався чоловік.

Часу на люб’язності не було. Блаженний міцно притис обома руками до плеча долоню охоронця, різко розігнувся, одночасно розвертаючись. Здоровань зойкнув від гострого болю та несподіванки. Його суперник в результаті проведеного больового прийому опинився за спиною патрульного. Блискавичний удар ногою під коліно. Бандит, втративши рівновагу упав навколішки. Наступивши для фіксації на одну з ніг ворога, Блаженний ухопив лівою рукою за підборіддя, а правою натиснув на потилицю, різко рвонув вліво, і догори. Почувся моторошний хрускіт, тіло здорованя, сіпнувшись, і сповзло на асфальт. Не витрачаючи часу, чоловік відтягнув тіло бандита за бар, кинув біля контейнерів зі сміттям. Коли він повернувся на місце пригоди то застав там напарника патрульного. Богатирської статури латиноамериканця років приблизно тридцяти. Незважаючи на вік всі видимі ділянки його шкіри вкриті специфічним кримінальним татуюванням. Молодик розгублено вертів голеною головою навкруги тримаючи в руках два паперових стаканчика з кавою.

 – Гей, бовдур! Ти не бачив мого приятеля? – розкотистим басом, звернувся бугай до Олега.

Від латиноамериканця йшла потужна хвиля самовпевненості та презирства.

 «Овва! Під два метри зросту. Та цей мішок непотребу на цілих тридцять кіло важче свого попередника! Гадаю, потягне не менш ніж півтора центнера». - Розмірковуючи над тим як краще вчинить з новим ворогом, подумав Блаженний.

 – Він тут недалеко. Ходімо я тобі покажу, - відповів він.

 Блаженний розвернувся, і впевнено пішов в бік смітника. Нічого не підозрюючи, здивований бандит, тримаючи обидва стаканчики з кавою, потупцював за ним.

 – Ось він лежить, на тебе очікує, - Олег вказав рукою на прикрите поліетиленовим мішком тіло по котрому вже почали повзати щурі.

 – Що ти зробив з ним?! – у здорованя від побаченого округлились очі.

 – Скрутив в’язи, - просто відповів Блаженний.

Люто загарчав, патрульний кинувся вперед. Бувший сталкер очікуючи на таку дію, ледь помітним рухом змістився вбік. Наступної миті, здоровенний, мов гиря, татуйований кулак правиці бугая просвистів мимо його обличчя. Блаженний, перехопивши кисть своєю правою рукою, потягнув її на себе, одночасно ребром лівої долоні наніс удар в подвійне підборіддя супротивника. Від нестатку кисню обличчя бандита посиніло. Схопившись обома руками за шию, він упав на коліна, намагаючись відновити дихання. Блаженний що було сил наніс ногою ворогу потужний удар в потилицю. Хриплячи, здоровань упав обличчям ниць. Не втрачаючи часу, бувший сталкер заскочив йому на спину, затис правицею товстезну шию, і допомагаючи лівою рукою, почав душить. За кілька хвилин все закінчилось. Важко дихаючи, Олег встав з землі, похитуючись від втоми, на ватних ногах, попрямував до мопеда.

Свою кар’єру в якості найманого вбивці Пончик почав невдало. Кіт дав завдання на шталт екзамену – прибрати сталкера, котрий проживав в сусідньому селі. Власної зброї у новачка не було тому Прокоп Степанович дав йому в борг старенький АКМ обладнаний глушником.

 – Розбагатієш – ось тоді придбаєш до нього оптичний приціл, а поки-що й так зійде, - буркнув Кіт, вручаючи майбутньому вбивці зброю.

На підготовку замаху у Костянтина пішла доба. Класичного досьє з фотокарткою, звичками, колом знайомств, і тому подібного як це показують в кінофільмах не було. Прокоп Степанович сказав лише прізвисько, і назву села, в котрому мешкала майбутня жертва. Намагаючись не привертати до себе зайвої уваги Пончик рознюхав все що йому було потрібно. Виявилось. що сталкер, котрого замовили знімав кімнату на другому поверху сільської ради. Зайнявши позицію на горищі покинутого будинку. На іншому кінці сільської площі. Костянтин приладив на ствол автомата глушник, і почав вичікувати слушного моменту. Як почало сутеніти в кімнаті майбутньої жертви загорівся тьмяний вогник свічки. Хоч відстань була невелика менша сотні метрів поцілити в сталкера виявилось непростим ділом. По-перше заважали брудні, давно не миті вікна. По-друге те про що не маючи достатнього досвіду поводження зі зброєю Пончик не задумувався над тим, що стрільба вдень при нормальному освітленні, і вночі, з необладнаної зброї дві суттєві різниці. Коли він спробував прицілитись, то в суцільній темноті бачив або цілик, або мушку, і навпаки. Після невдалого пострілу Костянтин повернувся до Кота. Той злегка пожурив невдаху, і наказав декілька днів не висовувати з дому носа. Через три доби надійшло нове замовлення. На цей раз Кіт вручив Пончику ножа, і дав йому кілька теоретичних порад.