Уно-мар.

Рибальські човни один за другим швартувались лагом (бортом) у причальної стінки для того щоб зручніше було на берег вивантажувати улов. Інспектор таможні, огрядний Альберт Кастор, щохвилини витираючи брудною хусткою на чолі і шиї рясний піт, ліниво спостерігав надоїдливу щоденну картину. Засмаглі рибалки гучно торгувались з впертими перекупниками із усіх сил жестикулюючи жилястими руками. З усіх боків чулась лайка, урочисті клятви котрі мали розвіяти будь-які сумніви щодо якості товару. Вантажники ліниво відганяли бездомних собак котрі тільки того й чекали щоб потягти з плетених корзин рибину. Перекрикуючи людей, літаючи над причалом, пронизливо кричали морські птахи. Скрипіли снасті, гуділи лебідки, низьким басом бубніли на холостих обертах дизельні двигуни. Пан Кастор подивився на наручний годинник, недовірливо підніс його до вуха, щоб переконатися в справності механізму.

 «Матір Божа як повільно тягнеться час!» - З сумом подумав Альберт.

Сорокарічний сеньйор Кастор справедливо вважав свою посаду чисто символічною. В припортовому секторі злочинності за виключенням п’яних бійок, що іноді траплялись між рибалками, не було. Майже всі знали в обличчя друг-друга. Контрабанда тютюну та нелегального алкоголю відбувалась по іншим каналам. А з появою на острові дона Раміреса про нелегальне постачання наркотиків забули геть усі. Та й грошей на придбання дози за захмарним цінам у жителів острова, що перебивались переважно рибальством, та працюючи в галузі туризму, не було. Кастор широко позіхнув, і зосередив всю свою увагу на настирливій мусі котра намагалась пірнути в чашку з охололою кавою. Згорнувши в декілька разів вчорашню газету, інспектор почав полювання за набридлою комахою.

Він так захопився своєю справою, що не звернув увагу на одного з рибалок котрий, спіймавши зручний момент, легко зіскочив на берег, і впевнено попрямував вулицею в бік найближчої припортової забігайлівки. Ззовні він ні чим не відрізнявся від десятків інших рибалок котрі щодня збувають на причалі свою здобич. Така ж сама як і в решти затерта, місцями біла від солі роба, від якої на добрий десяток метрів гостро тхнуло потом та рибою. Точно така ж сама засмагла до бронзового кольору шкіра як і в усіх. В руці невеличкій поліетиленовий пакет. Якби хто й звернув на нього увагу то скоріш за все вирішив-би що незважаючи на вранішню спеку рибалка вирішив «прополоскати горло». Лише розумні чорні очі, та викрашене в чорний колір волосся вказували на те, що чоловік не той за кого себе видає. Олег, а це був саме він, зайшов в заклад, підійшов до стійки, замовив склянку віскі. Поки бармен виконував замовлення молодик огледів зал. За столиками сиділи кілька чорношкірих чоловіків котрі мовчки розпивали контрабандне пійло. При появі Олега жодний з них навіть не повернув в його бік голови. З глибини залу випурхнула яскраво нафарбована молода мулатка, від неї пахло потом, і дешевими духами.

 – Красунчику не бажаєш розважитись? – облизуючи пишні губи, прошепотіла вона.

 – А чому б і ні? – відповів Олег, оцінююче дивлячись на її  тугі груди, що рвались на волю із занадто відкритої сукні, - В тебе знайдеться пристойне житло з міцним ліжком?

 – В мене все є, - відповіла повія.

 – Гаразд, - коротко кивнув чоловік.

Олег розплатився, залишивши бармену щедрі чайові, і покинув заклад.

 Пройшовши декілька кварталів вони піднялись на верхній поверх кількох поверхового будинку. Анжеліка, а саме так назвалася дівчина, жила в невеличкій кімнаті по розміру дуже схожою на «люкс» котрий колись знімав у Німця сталкер. Це була одночасно кухня, вітальня, і спальня одночасно. Стіл, шафа для одягу, та ліжко з великім різним розп’яттям як це прийнято у католиків в головах. Туалет в середині котрого ледь могла поміститись доросла людина був відокремлений від основного житла тонесенькими перекошеними дверима. Щоб не витрачати дарма часу Анжеліка звичним рухом вислизнула із сукні, сіла на ліжко, протягнувши довгі, засмаглі ноги. Її струнке молоде тіло прикривала лише вузенька смужка яскраво-червоних трусиків.

 – Зачекай, - Олег підняв догори вказівний палець, - Цім ми займемось потім. Перше що я хочу - так це гарно пообідати.

Побачивши її здивований погляд, він посміхнувся.

 – Ось тобі гроші за добу вперед. Гадаю ти не щодня стільки заробляєш.

 Олег поклав на стіл тоненьку стопку фунтових банкнот великого номіналу.

 – А ось іще - особисте прохання, - він доклав ще пару купюр, - Купи пива та пристойної їжі. Я полаявся з дружиною, і два дні нічого окрім віскі в зубах не тримав.

Щодо їжі то тут він казав щиру правду. В дорозі їх зачепив невеличкій шторм, і Олегу кілька годин було зле від морської хвороби. Жадібно блиснувши чорними очима, дівчина згребла в кулак гроші, і стояла розгублено дивлячись на дивного клієнта. Він сів на ліжко – те під його вагою жалібно заскрипіло. Несподівано Анжеліка скочила до нього на коліна, пристрасно обійнявши чоловіка обома руками за плечі, вона впилась в його губи палким поцілунком. Це продовжувалось близько хвилини, Олег ледь стримуючись, обережно відсторонив дівчину.

 – Потім люба. Як каже мій друг Клаус: «Солодке залишимо на десерт».

Анжеліка розгублено подивилась на гостя, той посміхнувся, легенько ущипнув її за сідницю, прошепотів:

 - То йди вже, а я трішечки відпочину.

За дверима виявилися бетонні східці котрі вели круто вгору. Піднявшись, вони опинились в невеличкій прямокутній кімнаті з низькою стелею. В приміщенні пахло грибком, і окрім металевого стелажа на всю довжину стіни не було нічого. На полицях лежали вентилі, засувки різних розмірів, а також кілька оцинкованих відер заповнених болтами та гайками різноманітних діаметрів і довжини. Скоріше за все ця кімната була складом сантехніків. В сусідньому приміщенні стояв великій металевий стіл із закріпленими на ньому лещатами. Під стінами більше десятка шаф. В тих котрі не мали дверей було видно вкритий масними плямами робочий одяг радянського зразка. На дверях висів стлілий картонний плакат, що закликав до дотримання правил техніки безпеки. Під столом лежав розібраний відцентровий водяний насос та кілька стоптаних пар робочих черевиків. Відчинивши наступні двері Блаженному ударив в ніс нудотний сморід розкладання. Він зупинився, занісши ногу над порогом, озирнувся, питальним поглядом подивився в обличчя Хижаку.