Казино «Танго пік».

Олег з Клаусом сиділи на веранді низько схилившись над столом:

 - Ось все, що я зміг знайти на даний час, - сказав француз, вказуючи на товсту пачку паперів, - Мапа міста, супутникові знімки прилеглих кварталів, схема внутрішніх приміщень самого маєтку.

За те що їх можуть підслухати приятелі не переживали так як Клаус передбачливо розрядив в «жучку» батарейку. 

 – Добре. Що у нас з охороною? – запитав Олег.

 – Територію маєтку цілодобово охороняють кілька озброєних чоловіків. Вночі для посилення випускають спеціально навчених собак. Плюс відеокамери по усьому периметру зовнішнього паркану, двері-вікна будинку під сигналізацією.

 – Живлення?

 – Двоканальне зовнішнє та внутрішнє резервне автономне.

 – Це погано, - пробурмотів Олег, - А хороші новини є?

 – Із-зовні маєток, та кілька прилеглих кварталів, щоночі патрулюють на позашляховику озброєні бандити, - слідкуючи за реакцією приятеля, відповів Клаус.

 – Такі новини зазвичай в мене викликають печію, але схоже сьогодні мабуть особливий випадок, - наливаючи в склянки віскі, безпристрасним тоном сказав Олег.

 – Що у нас з мешканцями сусідніх будинків? – після кількахвилинних роздумів, він запитав Клауса.

 – Практично в усіх сусідніх помешканнях за рідким виключенням живуть люди, що входять до найближчого кола дона Раміреса.

 – Добре відкладемо на час справу з маєтком, - сказав Олег, - Як шановний добродій проводить своє дозвілля?

Клаус, котрий давно чекав цього питання пожвавішав. Він дістав із нагрудної кишені згорнутий вчетверо лист паперу, і зачитав:

 - По вівторкам та п’ятницям вечеряє в заміському ресторані «Чорна орхідея» зі своїм помічником Хосе Діасом на прізвисько «Кульгавий». Щосуботи в казино «Танго пік» грає в покер. В неділю, як і належить щирому католику, відвідує церкву.

 – Щодо казино давай детальніше, - попрохав Олег.

 – Що ти надумав? – запитав француз.

 – Я хочу під видом заможного російського туриста запропонувати сеньйору Раміресу партію в покер.

Клаус на мить задумався, потім заперечно похитав головою.

 – Боюсь, що нічого з цього путнього не вийде.

Піднявши невеличку хмару пилу, шасі пасажирського літака м’яко торкнулись бетону. Пробігши декілька сотень метрів по злітній смузі, старенька, турбогвинтова «Цесна» майстерно підрулила майже впритул до будівлі аеропорту. Після того як двигуни зупинився, темношкіра стюардеса відкрила двері, відкинула трап. З алюмінієвого черева на розігрітий сонячним промінням бетон висипались близько десятка пасажирів. Всі, окрім одного, чорношкірі. Одягнені в строгі ділові костюми. З невеличкими чемоданами для ділових паперів в руках, та валізами набитими змінним одягом через плече. Рятуючись від спеки, вони поспішили до рятівної будівлі аеропорту під струмені прохолодного повітря кондиціонерів.

 Останнім, прислухаючись до розмови місцевих бізнесменів, котрі повертались із симпозіуму присвяченому поліпшенню вирощування цукрового тросика, неспішно йшов молодий чоловік європейської зовнішності. В світлих брюках та сорочці з коротким рукавом, в м’язистій руці він ніс спортивну валізу. Його коротко стрижене, густе волосся було абсолютно сивим. Брові та очі ховались за великими сонцезахисними окулярами. Незважаючи на те, що молодик був легко вдягнений, під нещадними променями завислого в зеніті літнього сонця його чоло та обличчя швидко покрилось потом. Після того як за ним зачинились вхідні двері, чоловік зняв окуляри, дістав чисту носову хустку, ретельно протер шию та обличчя. Олег, (а це був саме він) без ускладнень пройшов митний та паспортний контроль, і не затримуючись покинув будівлю аеропорту. Взяв таксі, наказав водію відвезти його в готель «Гавана». Знявши номер молодий чоловік прийняв душ та пообідав в найближчому ресторані. Решту вільного часу Олег провів не покидаючи номер вкотре розмірковуючи над планом. Чим ретельніше він розбирав вірогідні ситуації тим більше знаходив в ньому недоліків, і це його неабияк дратувало.

«Треба було прислухатись до порад Клауса, і не торопить події. Хоча, як ми не гадали нічого кращого не вигадали. А що тут вигадаєш? Один майже все своє життя пропрацював в поліції, а другий… Виготовлений в штучних умовах на базі шахрая середньої руки воєнізований напівфабрикат запрограмований під бойові дії в умовах Зони! Найманий вбивця з мене як із монаха сутенер». - Розмірковував Олег.

«Хоча стоп! Є ідея! А що як спробувати підібратись до жертви за допомогою жінки? Адже як не крути дон Рамірес незважаючи на поважний вік до слабкої статі проявляє не абиякий інтерес»? 

Перервавши його роздуми несподівано задзвенів телефон. Олег насупився.

 «Хто б це міг бути?»

Він проігнорував першу серію дзвінків, але менш ніж за хвилину апарат задзвенів знову.

 – Слухаю, - після недовгих вагань Олег підняв таки слухавку.

 – Сеньйор, ви замовляли таксі на двадцяту годину, - він почув голос портьє.

Олег з полегшенням зітхнув. Нервова напруга спала.  

 – Дякую. Буду через кілька хвилин.

Розмірковуючи, чоловік так замріявся, що втратив почуття часу. Кинувши прискіпливий погляд в дзеркало, Олег, залишився задоволений своєю зовнішністю. Він поклав солідну пачку готівки в піджачну кишеню, і вийшов геть.

Після того як Свириду Многогрішному, в Рудому лісі, молода химера покалічила праве коліно перед ним став небагатий вибір: покинути Зону, або залишитись, і зайнятись чимось іншим. В ті часи ще ніхто не чув про цілющі властивості артефактів таких як «Душа Прип’яті» чи «Поліський Живокіст». Грошей та бажання повернутись до минулого сірого життя в звичному світі у скаліченого сталкера не було.