Тереза.

Їх першу зустріч він запам’ятав на все своє життя. Відвідувачів в той день було мало.  Тому що до цього відбувся викид. Потім майже цілий тиждень безперервно лили обложні дощі. І ось тепер, як тільки погода покращилась, більшість сталкерів рвонули в глиб Зони за артефактами. Блаженний сидів забившись в куток на своєму звичному місці. Маючи власні плани він ніколи не відправлявся за хабаром не маючи гострої проблеми в грошах. А грошей поки було вдосталь. Кілька тижнів до цього, разом з артефактами сталкер продав Німцю декілька сотень автоматних патронів котрі він знайшов в речах «грішників». В Зоні боєприпаси цінувались дуже дорого. Зброю брати не став із міркувань безпеки - тому що деякі стволи часто мають унікальні відмінності по яким можна вирахувати бувшого власника. На відміну від решти сталкерів Блаженний завжди ходив сам. І похід тривав не на два-три дні, а тиждень, іноді навіть довше. Де він блукав одному Богу відомо, але завжди приходив не з порожнім рюкзаком. Добуті артефакти Блаженний завжди збував Німцю. Як правило торговець дурив простодушного сталкера розраховуючись з ним їжею та місцем під дахом. Але як би не було ситуація що склалася вона цілком влаштовувала обидві сторони. Тим більше що Блаженний вважав себе боржником так як зі слів Німця саме він врятував йому життя. Як це сталось чоловік не міг пояснить. Все що він пам’ятав в своєму житті лише невеликий уривок втечі з підземної лабораторії. Ні те що відбувалось до того, ні після того як він накинув зашморг на шию кровососа, Блаженний не пам’ятав. Нова фаза його життя почалась з тієї миті як він прийшов до тями в невеличкій комірчині на другому поверсі «Гадючника». Іти йому було нікуди, та й ні за чим. Ось так він і залишився жити під опікою торговця. Пам'ять до чоловіка уперто не поверталась, але час від часу проявлялись здобуті невідомо яким чином дивні навички. По перше він чудово без будь яких мап орієнтувався в Зоні. Знав звички геть всіх мутантів. Навіть міг з більшістю з них ладить. Влучно стріляв, знався на будь-якій зброї, і як випадково виявилось, був відмінним картярем. Але за відлюдькуватий характер, та дивну поведінку, сталкери прозвали його Блаженним. Перед ним стояла почата пляшка пива, склянка, окраєць чорного хліба, і миска з густою квасоляною юшкою. За сусіднім столом розважалась компанія картярів. Несподівано вхідні двері відчинились, і в сизе марево прокуреного залу зайшов новий відвідувач. Зробивши крок, він прикрив за собою двері, затримався на деякий час, для того щоб зір після яскравого полуденного світла адаптувався до мороку приміщення. Потім, впевнено попрямував до стійки. Перше що кинулось в око Блаженного незграбна мов у підлітка стать, та дещо дивна хода. Перекинувшись з торговцем кількома словами, незнайомець придбав пляшку червоного вина, і в супроводі захоплених вигуків картярів підійшов прямо до стола за яким сидів Блаженний. Не питаючи дозволу новоприбулий поставив пляшку на стіл, і усівся напроти сталкера. Незваний гість близько хвилини не відводив очей, ніби вивчаючи Блаженного. Потім, легким рухом зняв маску респіратора.

 «Та це ж жінка»! – Нарешті здогадався Блаженний.

Він багато чув, але до сих пір жодного разу не зустрічав створінь іншої статі. Невідомо з якихось причин його серце забилось частіше, а на долонях виступив піт. До їх столика підійшов один з гравців. Він поставив перед дівчиною склянку, поряд поклав штопор.

 – У нас тут нема офіціантів серденько, а Німець в зал не ходить. Коли тобі надоїсть спілкуватись з цим непорозумінням, потанцюємо? - почав грайливим тоном сталкер, і наступної миті побачивши її обличчя, розгублено відсахнувся.

 – Залюбки, - з викликом в голосі, відповіла дівчина.

Схоже вона очікувала на подібну реакцію, і це її дуже дратувало. Картяр щось невиразно пробурмотів, хутко позадкував до своїх приятелів. Блаженний не зрозумів причини дивної поведінки Вітаміну (а саме так звали сталкера) з цікавістю розглядав незвану гостю. Дівчина перевела погляд, їх очі зустрілися. Вона з ледь прихованим подивом з півхвилини вивчала Блаженного, потім, простягла йому пляшку, і штопор, приязно посміхнулась.

 – Розкорковувати вино чоловіча справа. До речі - мене звати Тереза.

Лімузин плавно з’їхав на узбіччя, і зупинився перед масивною кованою брамою відомого в Манчестері старовинного палацу. У вікно прибрамної буди визирнув широкоплечий охоронець, обличчям схожий на бульдога. Він окинув авто чіпким поглядом колишнього поліціанта, ковзнув поглядом по номерам, вдоволено кивнув, від чого його провислі щоки хитнулись, і брама повільно відчинилася. З тихим шелестом лімузин прокотився всіяною гравієм алеєю, обидва боки котрої були прикрашені якісними копіями мармурових статуй часів античності, зупинився перед головним входом. Задні дверці розкрилися, зі сталевого черева автомобіля вийшов відомий нам пан Сміт. Він неквапно, з цікавістю озираючись навкруги, піднявся широкими сходами на просторий ганок. Кинув погляд на годинник, задоволено кивнув, подзвонив у вхідні двері. Сміт близько хвилини милувався вишуканою різьбою, що прикрашала оббиті міддю дубові двері. Нарешті почулися розмірені, немов звук годинникового механізму кроки, тихо клацнув замок, в дверях з’явився високого зросту манірний дворецький.

 – Пан Сміт? – окинувши гостя гордовитим поглядом, запитав він.

 – Так, мені призначено на сьому годину, - підтвердив Сміт.

 – Прошу, - дворецький широко прочинивши двері, відсторонився в бік.

 Ввійшовши всередину Сміт опинився в просторій вітальні. Приміщення було оздоблено вишукано, і водночас аскетично. Начищений до дзеркального блиску паркет. Сталеві обладунки часів пізнього середньовіччя по обидва боки величезного каміна складеного із здоровенних кам’яних блоків. Старовині меблі, рідкісна холодна та вогнепальна зброя, чучела голів різноманітної звірини прикрашали стіни. Великій напільний годинник зустрів гостя мелодійним передзвоном.