Знайомство.

Молодий місяць обережно визирнув із-за низьких дощових хмар, блідим сяйвом висвітив із непроглядного мороку невелику бухту одного з остовів Карибського басейну. Маленьке селище на пологому піщаному березі в декілька десятків будинків, що ховались серед вічнозелених тропічних дерев. Рибальські човни, пришвартовані до виступаючих в море дерев’яних містків, тихо поскрипуючи такелажем, ліниво погойдуючись на невеличких хвилях.

В одному будинку, котрий зовні нічим не відрізнявся від решти, на широкому ліжку, під москітною сіткою, нерухомо, лежав на спині вкритий простирадлом чоловік. Кремезної статури, з дещо задовгими верхніми кінцівками. Густе, коротко стрижене, сиве волосся, котре було видно в мерехтливому світлі товстезної свічки значно добавляло віку, хоча на справді йому було трохи більше тридцяти. На зап’ястях загорілих мускулястих рук, що лежали поверх простирадла виднілись бліді на шрами. Такі ж самі шрами були й на гомілках обох його ніг. Незнайомець нерухомо лежав, дивлячись пустим поглядом в стелю. Білосніжне простирадло плавно здіймалось та опускалось в такт глибокому диханню його могутніх грудей. Чоловік не страждав безсонням - він просто з ним жив. Це була така ж невід’ємна частка його нинішнього життя як дихання чи щоденна їда.

 А ще, він жив спогадами. Ось так дивлячись в стелю, він згадував подію за подією. День за днем. Годину за годиною. Про те як вирвав кохану з лап негідників. Як активував «Подих Янгола», позбавив її тіло шрамів. Потім Київ, відновлення документів. Саме там, серед бурхливого людського натовпу йому вперше стало зле. Потім Париж. Сяюча від щастя Тереза його зустрічала в аеропорту. Але через кілька днів приступи продовжили переслідувати чоловіка. Лікарське обстеження показало те що Олега гнітить присутність великої кількості людей. Психіатр рекомендував йому змінити місце проживання переїхавши в малолюдну місцину. Батькові Терези що був не в захваті від її обранця належала частка бізнесу на острові Мартініка, і невеличкій будинок, що залишився в спадок від діда. Ось так Олег опинився в малесенькому рибальському селищі на березі Карибського моря.

Несподівано в розмірене різноголосся нічних звуків плавно влився приглушений рокіт потужного катерного двигуна, що з кожною хвилиною ставав все гучнішим.

«Це не рибалки. Цікаво хто ж це може бути? Берегова охорона чи туристи?» - Мов сита муха промайнула в голові лінива думка.

Несподівано звук двигуна обірвався.

«Схоже лягли в дрейф, або заглух двигун».

Зосередивши свої ментальні здібності, чоловік почав обстежувати прибережну ділянку моря, і дуже скоро виявив два потужних джерела емоціональної енергії. Напрігши зусилля він спробував увійти в контакт з розумом однієї із осіб. Але наткнувся на несподівану перепону. Схоже людина перебувала під наркотичним впливом, або дією спеціальних медичних препаратів, що гальмують розумову діяльність. Облишивши його Олег зайнявся іншим. Він без особливих зусиль відсторонив господаря, і на коротку мить заволодів чужим зором. Те що він побачив йому не сподобалось. Невідомий, обливаючись рясним потом, сидів біля низького борта катера, і з усіх сил гріб веслом. Поруч з ним вигрібав чорношкірий незнайомець за поясом котрого був заткнутий пістолет з глушником. Ледь не уронивши весло в воду, чоловік перелякано зойкнув.

 – Трясця! Щось в очах потемніло!

 Незваний гість поспішив розірвати ментальний контакт з розгубленим господарем.

«Не схожі ці двоє на потерпілих аварію. Скоріш за все контрабандисти. Але емоції та зброя видають в них вбивць. Щось тут не так». – Подумав Олег.

Він легко зісковзнув з ліжка. Не взуваючись, відчинив вхідні двері, рішуче ступив в морок тропічної ночі.

 Приблизно через півгодини, катер, що майже беззвучно рухався за допомогою весел винирнув із непроглядної мряки, ткнувся гострим носом в споруду причалу. Один з веслярів, довготелесий чорношкірий чоловік, спритно зіскочив на дошки, закріпив на кілочку тоненький линь, подав руку напарнику котрий важко сопучи зійшов на місток. Дерев’яні дошки жалібно заскрипіли під його вагою. Товстун, як і його приятель був одягнений в чорний спортивний костюм.

 – Трясця його ненці! Ой лишенько! Не для моїх років подібна фізкультура! – витираючи брудною хуткою рясний піт з чола, пронизливим фальцетом прошепотів товстун.

– Любчику, боїшся що на твоїх ніжних долоньках після веслування з’являться грубі пролетарські мозолі? – глузливим тоном запитав напарник.

 – Так, моє серденько, - легенько ущипнувши за сідницю приятеля, відповів товстун, - Як же я після цього такими руками тебе пестити буду?

 – Не на часі любий, - оскаливши в подобі посмішки передні, золоті зуби, із несподіваною ніжністю, промуркотів довготелесий.

Товстун призиваючи приятеля до тиші притулив до губ вказівний палець-сардельку. Прислухався, злодійкувато озирнувся навкруг. І не побачивши нічого підозрілого, коротко кивнув ретельно виголеною головою, що поблискувала в місячному промінні. В руці довготелесого ніби нізвідки з’явився автоматичний пістолет тридцять восьмого калібру споряджений масивним циліндричним глушником. Наймані вбивці впевнено попрямували в бік берега. Пройшовши декілька десятків кроків вони зупинились біля крайнього будинку. Спілкуючись з допомогою жестів бандити піднялись на ганок. Довготелесий натиснув клямку, переконавшись, що наріжні двері заперті, дістав з кишені набір відмичок, напомацки почав вовтузитись із замком. Тим часом товстун з пістолетом наготові, чатував, знервовано озираючись в різні боки. Так, в тривожному очікуванні пройшло декілька хвилин. Нарешті, замок клацнув, двері ледь чутно заскрипів, прочинились. Довготелесий запитливо глянув на свого подільника. Той, у відповідь, дозвільно кивнув лискучою від рясного поту головою. Обличчя найманого вбивці спотворила хижа посмішка, пославши приятелю повітряний поцілунок, він щез за прочиненими дверима. Наступної миті, немов матеріалізувавшись нізвідки, без єдиного звуку, за спиною товстуна з’явилась кремезна постать. Ліва рука блискавично сковзнув із-за плеча затулила долонею ніздрі, рот, і підборіддя, рвучко потягла назад, одночасно натиснувши коліном на коліну впадину. Ноги товстуна підкосились, втративши рівновагу він почав осідати назад. Наступної миті широка долоня правиці руба нанесла надпотужний удар по горлу. Товстун вронив пістолет, захрипів, і обм’як. Незнайомець притримав бездиханне тіло, обережно поклав бандита на спину. Його рука потяглась до зброї, але в наступну мить тишу ночі розірвав громоголосий постріл сорок п’ятого калібру. Рука завмерла на півдороги. Мить, і кремезна постать, безшумно ступаючи босими ногами по піску, зникла в густих заростях тропічних рослин.