2

Чоловік грізно насупив брови та важко зітхнув. Намагався не показувати своїх емоцій, але Кіра бачила – зачепила його за живе. Зараз він дуже жалкував, що не увімкнув диктофон, недооцінив цю дівчину і не провів допит як слід. Сильно стиснув губи та байдужим тоном вимовив:

- Ми допомагаємо всім, хто цього потребує. Не варто мене лякати справою Литвиненко чи ще чимось сумнівним. Розслідування довело мою невинуватість, мені немає чого приховувати. Якщо тобі погрожує Савський – пиши заяву і поліція цим займеться.

Дівчина звабливо нахилилася та знову поклала руки на стіл. Віктор розумів – вона щось приховує і навіть не впевнений у наявності такого імпланта в її голові. Кіра заперечно похитала головою.

- Ти не зрозумів. Я хочу без заяви. Не бажаю сидіти у в`язниці. У мене є докази причетності Савського, а моє ім`я  просто забудь. На підтвердження своїх слів, я надіслала тобі одне відео, переглянь.

Телефон чоловіка знову ожив, сповіщаючи про повідомлення. Віктор взяв його до рук та увімкнув на трансляцію. Його обличчя нахмурилося. Кожна клітинка виказувала біль, а у тужливих очах застигла журба. Вимкнув відео, навіть не додивившись, та намагався не показувати свого збентеження:

- Ти можеш і далі здійснювати злочини, я не можу просто забути.

Дівчина невдоволено пирснула:

- Говориш як він. Юрій сам створив мене такою, а тепер жалкує, що наділив цими можливостями. Я просто хочу спокійного життя. Не знаю, де переховується Савський, коли я втекла, він покинув лабораторію. За місцем прописки не проживає, користується старим кнопковим телефоном без виходу в інтернет. Підозрюю, що чоловік заліг на дно і навіть не виходить зі свого сховку. В онлайн камерах міста його теж не бачила. Для мене він невидимка. Запротор Савського до в`язниці, забудь про моє існування і я знищу всі матеріали по справі Литвиненко.

Віктор мовчав. Підвівся та повільно підійшов до вікна, відчинив його й у кабінет увірвалося прохолодне повітря. Його обличчя стало кам`яним, проте у душі вирував ураган. Злило, що якась дівка насмілилася його шантажувати та висувати умови. Кіра бажає погратися, що ж він влаштує їй ігри, а потім вона багато років проведе за ґратами. Зараз необхідно, щоб дівчина йому довіряла.

- Добре, я допоможу тобі. Але маю мати хоч якусь зачіпку, як знайти Юрія.

- Він сам мене знайде. Я тому і дозволила поліції схопити себе. Тобі варто лише за мною стежити.

Віктор задумався. Розумів – вплутується у складну справу, але йому необхідно знати, який компромат на нього має ця дівчина. Він продовжував ставити запитання, перефразовуючи та уточнюючи їх. Кіра відповідала впевнено, точно, жодного разу не суперечачи своїм словам. Складалося враження, що вона говорить правду, проте він знав – довіряти їй не варто. За пів години розмови у нього вже була ціла тека злочинів з причетністю Савського. Слідчий вирішив – гратиме за її правилами, а потім, коли вона цього не чекатиме, зробить все по-своєму.

Нарешті металеві наручники звільнили руки Кіри. Вона інстинктивно потерла зап`ястя та відчула полегшення. Віктор підсунув їй документи:

- Підпиши заяву про не виїзд та йди додому. Я про все подбаю. Якщо твої припущення вірні, то вже ввечері ми схопимо Юрія.

Дівчина раділа своїй маленькій перемозі, адже десь на підсвідомому рівні боялася, що їй не повірять. До свого будинку дісталася на таксі. Прокрутила ключем у дверях і зайшла до квартири. Зняла туфлі на високих підборах і одразу відчула полегшення, немов звільнилася від важких гирь. Повільно зайшла до спальні та поставила сумочку на комод. Застигла нерухомо та прислухалася до звуків, що лунали в кімнаті. Тихі, повільні кроки насторожили її. Дівчина різко розвернулася і в її блакитні очі дивилося дуло пістолета.