1

Вона з’явилася в крамниці надвечір. Повільно пройшла повз прилавки заставлені різноманітним одягом в барвистих обгортках. Потім зупинилася перед шеренгою манекенів одягнутих в елегантні жіночі сукні і надовго завмерла. Робочий день практично завершувався, час було закриватися, і я після певних вагань підійшов до відвідувачки й люб’язно поцікавився:

– Пані, вам допомогти? Будете щось купувати?

– Ні, ні, – знітилася незнайомка і не кажучи більше ні слова швидко попрямувала до виходу.

Поведінка жінки була доволі чудернацькою, та я тоді не надав їй особливого значення. Мало які ексцентричні дивачки водяться в сучасному божевільному світі. Не звертати ж мені на них щоразу своєї уваги. Проте загадкова незнайомка незабаром все ж таки розбудила у мене неабияку цікавість до своєї персони. Наступного дня вона знову завітала до моєї крамниці. А потім знову та знову. І так на протязі ледь не цілого тижня. Кожного разу картина була одна і таж. Відвідувачка не поспішаючи обходила всі прилавки, а потім наче вкопана застигала біля ватаги манекенів-модників.

Врешті-решт не витримавши я якось підійшов жінки і ввічливо промовив:

– Пані, доброго дня, вибачте мою настирливість, та дозвольте поцікавитися?

Незнайомка здригнулася від моїх слів мов від сильного ляпасу. З острахом зиркнувши в мою сторону вона ледь чутно відповіла:

– Так пане, будь ласка, питайте.

– Пані, я помітив ви зачастили до нас останніми днями. Хочете щось придбати, чи для цих візитів є якась інша причина?

Жінка потупила погляд і якось запобігливо проказала:

– Пане, вибачте якщо я вам надокучаю чи заважаю.

– Ви мені не заважаєте і не надокучаєте, – почав я уже помаленьку сердитися – Просто, погодьтеся, ваші щоденні візити сюди виглядають дещо дивними. Часи зараз непевні і мені б дуже хотілося знати, що ж вам все-таки потрібно у моїй крамниці.

Дивачка кілька хвилин мовчала, а потім ошелешила мене наступним проханням:

– А можна мені ще хоч трішки помилуватися вашими сукенками.

Спантеличений почутим я не придумав нічого кращого як запитати:

– Вам дійсно подобаються ці плаття?

– Так, – не вагаючись відповіла незнайомка. – Особливо ось це, блідо-блакитне, з рукавами обрамленими ажурним мереживом, і витіюватими рюшами на декольте.

Остання фраза остаточно “добила” мене. Справа в тому, що я з ранньої юності дуже хотів стати відомим модельєром. Реалії дорослого життя швидко розвіяли цей рожевий туман марних сподівань. Єдине чого я спромігся досягти, то це стати бізнесменом, власником невеличкої крамниці-ательє. Проте про юнацькі мрії не забув. У вільний від роботи час брав у руки олівець з папером, та відпускав на волю фантазію. Плаття на яке вказала дивна відвідувачка було саме плодом моєї невгамовної уяви. Виставив же я його на вітрину з таємною надією на те, що можливо хоч хтось зверне на нього увагу. І тут нарешті такий успіх.

В горлі у мене враз пересохло, від хвилювання кинуло в жар і тремтливим голосом я ненав’язливо порадив незнайомці:

– Так придбайте собі цю сукню.

Жінка важко зітхнула і зі смутком у голосі відповіла:

– Як би ж то я могла дозволити собі купити таку дорогу річ.

Аж тоді я дозволив собі кинути швидкий погляд на дивакувату відвідувачку. Одягнута вона була доволі скромно. Світло-сіре дешеве плаття навряд чи прикрасило б більшість жінок, проте, у випадку з незнайомкою, воно лише відтіняло її зрілу привабливість. Очі жінки, в променях заходячого сонця, здавалися золотистими. Рожеві вуста вінчала жалісливо-печальна посмішка. Одним словом така собі, обділена долею, Попелюшка без шеляга в кишені. 

  Проте фінансова спроможність незнайомки мене вже мало цікавила. В моїй душі яскравим полум’ям розгорявся професійний азарт справжнього митця. Жарке багаття творчої одержимості яке було не згасити ніяким здоровим глуздом. І вже мало розуміючи що роблю пропоную:

– То може хоча б приміряєте уподобану сукню?

– А можна? – очі жінки загорілися захопленням. – Ой, дякую!

Відвідувачка схопила плаття в руки і шмигнула в кабінку для переодягання. За кілька хвилин вона повернулася, і я був вражений наскільки одяг може перемінити зовнішність людини. Якщо раніше жінка була просто симпатичною, то в моїй сукні – стала винятковою красунею. На цілу голову нижча за мене вона мала звабливо-граційну поставу дикої лані. Кругле рум’яне личко розпашіло від хвилювання. Волосся, пшенично-золотистого відтінку, заплетене в косу, сягало до самого пояса жінки.

Ошелешений побаченим я довго не міг прийти до тями. Це здавалося неймовірним, але моє плаття ідеально пасувало цій дивакуватій жінці. Здавалося вони були спеціально створені одне для одного. Наче придумуючи дизайн сукні я уявляв її собі на саме цій незнайомці. На оцій загадковій феї, яка за велінням чудернацьких примх долі, нарешті з’явилася в моїй крамниці, щоб наочно продемонструвати неземну гармонію людини з її одягом.

Милуючись цим видовищем я також несподівано збагнув, що роз’єднувати жінку з моєю сукнею буде великим злочином. Це наче позбавити неозору блакить неба яскравого сонечка, чи розкішну троянду – її духмяного аромату. Ніби забрати у співочого соловейка його дзвінкий голос, а у непосидючого метелика – барвисті крила. Навіть думка про таке тепер чомусь видавалося справжнім святотатством.