ЕПІЛОГ

(Через 18 років  після коронації Рональда)

             Яскраво світить сонце, на вулиці чути спів пташок. Тиша й спокій. А тим часом у королівському палаці династії Едерн у столиці королівства Авердіші  вельможі готуються до позування найкращому художнику Феліра - Уолдо Третті, який напише портрет королівської родини  й їх найближчих товаришів.
— Ти подивись! Фрідріх, ти знову не  правильно зав'язав хустину на шиї! Ну що  ж  мені з тобою робити?  Будь акуратнішим!— промовила  жінка з каштановим волоссям та у дорогій кремовій сукні. Її волосся було заплетене  у  вільний великий пучок й на голові виблискувала діадема королеви.
—Але ж мамо, мені ця хустка постійно  давить на шию, коли туго зв'язана! Я хочу носити її легко зав'язаною й більше ніяк!— відповів жінці десятирічний хлопчик, у якого також було каштанове волосся, його очі були зелені як  і у його батька. Зрештою, він же принц Феліра  й  має бути схожим на короля.
— Ти такий же впертий як і твій тато!— промовила королева й відчувши легкий поцілунок на своїй щоці, подивилась на свого чоловіка.
— Тихіше, Елеоноро. Залиш його, нехай носить свою хустку як бажає.— промовив Рональд й обійняв свою дружину з сином.
—Як скажеш, любий.— відповіла Елеонора й разом з коханим й  сином увійшла в кімнату, тимчасову майстерню художника, де зібрались усі: сам митець,  їхні найкращі друзі й їх маленька донька  Ізабелла. Останні вісімнадцять років дуже змінили життя усіх членів  організації “Біла Сова”, як й усіх жителів Феліра.

           У свої перші роки правління Рональду прийшлось дуже сильно постаратись, щоб врегулювати зовнішні й внутрішні проблеми королівства. Перш за все, молодий король наказав переплавити усі золоті статуї свого попередника у монети  й витягнути скарби першого короля зі скелі. Наступним кроком  став арешт  усіх членів культу Люциуса й прибічників покійного короля Ернеста фон Едерна. Потім Рональд став налаштовувати міжнародні зв'язки Феліра  й торгівлю, щоб забезпечити свій народ усім необхідним для життя.  А  також став мирним шляхом відновлювати  колишню, ще до вісімнадцятирічного періоду руїни, територіальну цілісність Феліра. У особливо важких випадках приходилось відвойовувати втрачені території силою хранителів фігур. Також  згодом, після забезпечення безпеки королівству, було проведено ряд реформ  зосереджених  на відновлення освіти, медицини, інфраструктури, економіки  й культури королівства. Й ось нарешті  у Фелірі настав мир.

                  Елеонора зрештою  вийшла заміж за Рональда  й  народила йому  двох дітей —  сина принца Фрідріха другого  фон  Едерна й доньку принцесу Ізабелла фон Едерн.  Проте становлення їхніх романтичних стосунків було не легким. Спочатку Рональд зовсім не звертав на Елеонору жодної уваги, але згодом почав проявляти до неї інтерес  й закохався у неї. Зрештою, тепер  суворий  й розсудливий король Рональд  перший фон Едерн  може лише біля своєї дружини й дітей проявити м'якість і ніжність.

              Але й у  решти хранителів фігур  життя сильно змінилось  у кращу сторону, слід зауважити. Роберто став головнокомандувачем флотом Феліра,  а колишні пірати судна “Темна Німфа” його  загоном  морських сил. Проте  у особистому житті  у хранителя коня не все так  добре. Він досі бігає за кожною спідницею  й все ніяк не одружиться.  Маркус  й Аліса  одружилися й тепер виховують синів-близнюків.  Також Маркус  став  придворним ковалем, проте знову   спробував розпочати свою письменницьку кар'єру. Аліса  стала командиром свого власного загону  елітних  військ,  яких навчали так само, як колись  знаменитих асасинів.  Леонард, нажаль,  став як  і його батько колись,  татом одинаком, проте  надає своїй доньці стільки батьківської любові, скільки сам не зміг отримати. Також  Леонард став головнокомандувачем піхотними, кінним   та артилерійським військами Феліра.

         Уолдо уміло   зображував усіх шістьох хранителів  на своєму полотні. І ось раз-по-раз на білому полотні стали проявлятись риси зовнішності   усіх, хто позував митцю: величний та  статний король Рональд; тендітна та  вродлива королева Елеонора; їхні  усміхнені наче два сонечка діти  принц Фрідріх та принцеса Ізабелла; позаду королівської сім'ї  стояв кремезний  та міцний Маркус з легкою щетиною на підборідді; біля  нього  трохи спохмурніла з короткою стрижкою та невеличким шрамом на брові Аліса; з іншого  боку  веселий  та розважливий Роберто  подружньому при-обнімав за плече спокійного вже трошки сивого від постійних стресів Леонарда.  Крок-за-кроком, мазок за мазком  й картина була нарешті завершена.

         Через кілька днів до кабінету Рональда завітав зі звітом  Леонард. Він, на-відмінно від свого несподівано зниклого батька, не вклонявся очільнику країни наче вірний переляканий цуцик. Адже між Рональдом та усіма хранителями досить міцні дружні відносини. Що й не дивно, адже вони усі разом пережили стільки багато всього. Тому усі хранителі поза очима підданих звертаються до Рональда по імені, а не по титулу.
— Рональде, я нещодавно отримав звіт від війська, вартових та  будівельників. Я можу його тобі коротко переказати,  а подробиці ти й сам прочитаєш?—запитав молодик у короля, який сидів прямісінько перед ним.
—Розказуй. Я готовий слухати.— відповів Рональд відкинувшись на спинку крісла й трохи стомлено  потираючи  перенісся. Леонард у ту ж мить взявся за  стисле переказування змісту звіту.
— Так ось, цей звіт надійшов до мене зовсім недавно. Десь учора  в полудень. Наші військові трьома днями раніше успішно повернули останніх мешканців міста Ронде, яких продали у рабство  за правління  вашого дядька. Близько двох тисяч людей нарешті повернулись до своїх рідних на Батьківщину. Рондійці  вельми щиро та несказанно радісно дякують тобі за викуп їхніх близьких з  заслання. Вони обіцяли славити тебе як розумного та справедливого короля  чи не на кожному своєму святковому фестивалі.
— Нехай полишать цю думку! Я  не потребую такого возвеличення. Я  зробив те, що було моїм  безпосереднім обов'язком перед народом Феліру як  короля.
Леонард лиш  зі згодою кивнув головою.
— Також наші вартові затримали останніх темних магів культу Люциуса. Ті довго переховувались  у лісових хащах  недалеко від портового міста Крель.  Наші вартові натрапили на їхній слід після того, як  з  міста Крель почали зникати діти, яких очевидно хотіли навернути до темної магії або принести у жертву члени культу. На зникнення дітей  доклала мешканка Крелю, у якої  зник семирічний син. Після цього наші вартові знайшли  у лісі слід з пташиного пір'я та крові, який привів їх  у печеру де й переховувались рештки культу Люциуса разом з викраденими дітьми. Усю викрадену малечу було повернуто їхнім батькам, ніхто з них не  постраждав. А  темні маги сидять у в'язниці та чекають свого вироку. Також у в'язниці сидить багатій, якого затримали під-час виконання  темного магічного обряду. Очевидно він хотів викликати одного з темних духів собі на поміч, проте йому не вдалося цього зробити  як його вже затримали.
—Це дуже добре, що діти змогли повернутись до батьків цілими та не ушкодженими. А на-рахунок цього  випадку з багатієм, попрошу ще раз  привселюдно прочитати мій недавній указ про заборону використання або вивчення темної магії та застосування артефактів чи амулетів зі енергією скверни. Не можна знову допустити того свавілля, яке чинив культ Люциуса на території  Феліру  у часи вісімнадцятирічного хаосу. Також про-всяк випадок  хай вартові перевірять кожен  знатний та не знатний  дім на наявність будь-якого  темного артефакту чи амулету.— трохи суворіше промовив Рональд. Він ще досі не забув наскільки важко було здолати Бартоломео з його  посиленою від кривавого повного місяця  магією.
Леонард знову  стверджувально кивнув головою та продовжив.
— Також був звіт від наших будівельників. Вони  майже відновили будівлю  фелірського національного музею. Як закінчать, планують реставрувати центральну площу  Авердішу  та  відправити бригади  у всі кінці королівства аби допомогти з реставрацією історичних пам'яток.
— Це добре. Хай і надалі так сумлінно працюють. А як там підготовка до цьогорічного  фестивалю на честь п'ятсот тридцять шостої річниці заснування нашого королівства?—  з усмішкою на обличчі спитав Рональд.
— Усе майже готово. Скоро на центральній площі та вздовж головної вулиці Авердішу  будуть  стояти різні  товарні прилавки, будуть грати музиканти та на саме святкування приїдуть посли з союзних нам країн. Це  буде, як вже вісімнадцять років, пишне  та гарне святкування дати заснування нашого славетного королівства Феліру.
— Вже уявляю як зрадіють Фрідріх  з Ізабелла. Вони вже цілий тиждень мене розпитують коли вже буде фестиваль, бо вони  хочуть карамельних яблук.— Рональд говорив про своїх дітей з усією  теплотою та батьківською любов'ю в голосі.
— Звісно вони так сильно чекають цього свята, на те вони й діти. Моя Шерлі теж уже на місці не сидить, так сильно хоче  потрапити на святкову ярмарку.— Леонард також ніжно усміхнувся, згадавши доньку.
— Заради  цієї дитячої радості та миру  ми  й боролись колись, ще вісімнадцять років тому. Нарешті у Фелірі настав мир.
—Так, нарешті у Фелірі настав мир.