Частина 32

 ○ ◇ ○ КОРОЛЬ: УГОДА○ ◇ ○

Рональд пробрався всередину палацу й не потрапляючи на очі  вартовим, увійшов у тронну залу, прямісінько до свого головного ворога. До того, хто привів країну до хаосу, до того, через кого померло багато невинних людей — до короля Ернеста фон Едерна. Сам правитель, помітивши племінника, привітно посміхнувся.
— Ну привіт, дорогий племіннику. Я так чекав твого візиту. І ось ми нарешті зустрілись. —  голос Ернеста дійсно звучав привітно, але хлопця все одно не залишало почуття тривоги. “Що твориться в голові цього вбивці?”: — виникло  в голові Рональда й він насупився. —  О, ти не знаєш, як я чекав нашої зустрічі, дорогий дядечку.  — юнак ледь помітно посміхнувся.
— Тоді може вип'ємо за знайомство, що скажеш? — знову привітно запитав король.
— НЕ ПРИКИДАЙСЯ ТАКИМ ДОБРИМ! Я ПРИЙШОВ СЮДИ НЕ ВИНО З ТОБОЮ ПИТИ! — закричав Рональд. — ЕРНЕСТ ФОН ЕДЕРН, Я, РОНАЛЬД ФОН ЕДЕРН, викликаю тебе на шахову ДУЕЛЬ! МОЯ СТАВКА ... — не встиг договорити юнак, як чоловік піднявся з трону та підійшов до нього, продовжуючи привітно посміхаючись.
— Ти став таким дорослим, Рональд. Викликаєш свого дядечка на шахову дуель з такою впевненістю. — Ернест торкається до щоки Рональда й дивиться йому прямо в очі. — Я пишаюся тобою. Ти виріс таким сильним. Але знаєш, ми з тобою зовсім нічим не  відрізняємося один від одного. Ми обидва хочемо влади й обидва сильно забруднили свої руки в крові заради досягнення мети, ми обидва йшли по головах заради неї. Хіба це не так? Адже це ти потопив корабель мого підлеглого,  це ти убив усіх вірних мені людей? Це все ти. Ми з тобою зовсім не відрізняємося. — голос правителя звучав настільки спокійно й рівно, що вводив в транс. 

                 Рональд немов під гіпнозом повторював в голові думки. — "Навіщо я намагаюся чинити опір реальності? Це все даремно.І намагаюся вбити короля? Але ж він  мій дядько. Не можна так. Я нічого не можу змінити." Ернест швидко змінився у виразі обличчя й на-шепотівши хлопцеві на вухо "Тобі мене не перемогти", покликав варту.
— До в'язниці його! Вибити з нього останній дух! Але не вбивати, його повинен убити я. — наказав король і варта, схопивши Рональда, повела його у в'язницю. Ернест сів задоволений назад на трон. Зовсім скоро він позбудеться свого племінника й більше ніхто не посміє навіть подумати повстати проти нього. Раптом позаду короля з чорного туману з'являється, очевидно, сам злий дух Люциус у своїй людській подобі.
Він був темноволосим чоловіком, ростом десь близько метра дев'яносто сантиметрів. З одягу на демонові: була подерта сіра сорочка; поверх неї чорне таке ж саме подерте пончо; темно-коричневі штани, затерті до дірок  в кількох місцях  та порваними кінцями штанок, які були вдягнені поверх високих чорних чобіт зі шнурівкою. Також  з плечей духа спадала темно-фіолетова атласна шаль з ось яким  чорним візерунком з обох сторін  - зверху та знизу ромби з невеличкими колами, а посередині знак молодого місяця який дзеркально був на протилежній стороні. Також  єдиним аксесуаром був  темний амулет  у вигляді кігтя, точніше тільки його  візуальна копія, адже оригінал знищила Елеонора у битві з Бартоломео. Від демона Люциус мав тільки: невеличкі ріжки на чолі між хвилястим чорним волоссям; червоного кольору очі; гострі  кінчики вух та такі ж чорні нігті; також надзвичайно бліда шкіра  з чорними від скверни венами на долонях, вздовж рук та на  лівій щоці.
— Сподіваюся, ти пам'ятаєш про нашу угоду. — вимовляє демон й король киває головою.
— Звичайно пам'ятаю. Я вб'ю його швидко, щоб не мучився. Знесу голову мечем, як колись зніс голову його батькові.
— Тоді я ненадовго відлучуся. — дух зник у тумані. У нього були свої плани щодо юного бунтівника, про які він не говорив королю. Адже демон вже давно відчув  потік сильної світлої магії, біля хлопця.

                  Невдовзі Рональд був прикутий до кам'яної стіни темниці за руки кайданами. Хлопця били не шкодуючи сил на удари, що припадали в основному на живіт і на обличчя. Юнак двічі спльовував на підлогу кров і незабаром втратив свідомість. Вартові вирішили піти поки бранець не прийде до тями. Тим часом поки варта була відсутня з Рональдом почав розмовляти за допомогою телепатії Люциус.
— Бідолашний Рональд. Ти так хотів відібрати у свого дядька трон, але так швидко й легко програв. Я можу тобі допомогти. Укладімо невеличку угоду? — пролунав напружений монотонний голос, який здається  пробирав до кісток і  втягував в транс.
— Що за угода? — запитав Рональд у відчаї. Усе, чого він  досягнув лише за два роки, здається йому марно витраченим часом.
— Я допоможу тобі здійснити революцію, але натомість ти станеш моїм слугою, моїми очима, ротом і руками в цьому світі. Якщо коротко, позичиш  мені своє тіло.
— Я ...  — Рональд не встиг подумати про відповідь, як камінь на його мечі, який  безпечні вартові забули конфіскували, засвітився яскравим світлом і в телепатичній розмові з'явився новий співрозмовник. 
— Не слухай його, Рональде! Ти ж не хочеш стати його маріонеткою, як твій дядько, правда ж? — пролунав у голові юнака приємний голос,  він лунав ніжно й дзвінко немов голос ангела.
— Хто ти такий? Що взагалі зараз сталося?
— Я засновник королівства Фелір — Фрідріх перший фон Едерн, перший хранитель фігури короля, точніше сказати всього лише частина його душі. Я захистив тебе від впливу Люциуса, злого могутнього демона, що з давніх часів полював за силою хранителів фігур. Він контролює твого дядька немов маріонетку, підштовхує його на численні вбивства. Твій головний ворог не Ернест, а саме Люциус, тому що саме  він підштовхнув нинішнього короля до вбивства твого батька.
— Як мені здолати Люциуса? Мій  потенціал хранителя ще не розкрився повністю. Й  що сталося б, якби я  погодився укласти з Люциусом угоду?
— З цим немає проблем. Просто обіграй свого дядька в шахи й коли Люциус з'явитися, витягни свого меча. Він обов'язково з'явиться, адже не любить програвати. А що сталося б, коли ти уклав би з ним угоду, я тобі краще покажу. — відповідає Фрідріх повільно у свідомості Рональда й  додав  шепотом. — Тобі лиш треба розслабитись й заснути, я усе тобі покажу далі сам.
Рональд послухав  настанови  свого предка й  повільно заснув.