Частина 30

○ ◇ ○ КОРОЛЬ: ПОВСТАНЬ! ЦЕ ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ! ○ ◇ ○

Столиця королівства Фелір Авердіш. Небо затягнуте сірими хмарами й на кам'яну бруківку вулиць капає дощ. Люди зібралися на головній площі, вони чекають появи своїх рятівників - членів організації "Біла Сова". Чекають вже три дні. Раптово десь зверху пролунав підозрілий гуркіт і на даху одного з будинків з'явились Вони - люди, які кинули виклик системі і її порядками.
- Люди! Я, голова організації "Біла сова", прошу у вас вислухати мене. - почав свою вступну промову Рональд, одягнений у білу накидку з капюшоном. - Чи не втомилися ви кожен день бачити суцільний біль і жах, що творяться в нашій країні? Вам приємно знати, що ваші діти вмирають від голоду і хвороб, а егоїстична бездушна влада зводить нові золоті статуї справжнього диявола на землі? Чи не вважаєте ви що пора самим вирішувати свою долю і долю свого королівства? Ви збираєтеся далі терпіти приниження та смерті своїх рідних і близьких?
- Але хто ти такий, що можеш говорити про такі речі? Ми до сьогодні не знаємо про тебе, а ні крихти. А раптом ти й твоя організація працюєте на короля, щоб купити нашу довіру? - запитав якийсь чоловік знизу і раптом рудоволоса дівчина, впізнавши незнайомця, вийшла вперед й стала обличчям до народу.
- Ви помиляєтесь! Він ніколи не став би прислуговувати королю! Прошу повірте мені. Я одна з тих, кого врятували у місті Ронде з полону работорговців! А врятував мене й інших полонених саме цей відважний юнак.
Народ почав перешіптуватись. Адже чутки про врятованих полонених молодих мешканців Ронде й затонулий корабель работорговців Антоніо Сеті дійшли й до столиці. Але поки що досі народ сумнівався. А чи на тих вони покладались? Чи тим довірились? 

Хлопець на даху посміхнувся, клацнув застібкою накидки. Він чекав саме цього моменту. Лунає шурхіт тканини й перед народом у всій красі постає юнак, як дві краплі води схожий на короля, але з невеликими відмінностями в зовнішності. Волосся його були коротке, довжиною ледве досягало плечей, а в погляді зелених очей виднілась сила, рішучість і велика віра у світле майбутнє.
- Це правда. Я не прислужник короля. Моє ім'я - Рональд фон Едерн, я законний спадкоємець трону Феліра. Мій батько, король Карлос фон Едерн, був убитий 18 років тому у ніч мого народження. І вбивця його рідний брат - нинішній король Ернест фон Едерн. Моє ім'я було стерте з історії королівства, а я прославився, як зниклий безвісти. Але ось, я стою перед вами живий, а значить я зміг вижити. Я той, хто потопив судно работорговців Антоніо Сеті, мої підопічні здолали ката короля Грегорі де Норке й очільника темних чаклунів культу Люциуса Бартоломео. Я щодня борюсь за своє життя і ви можете вижити у цьому цілковитому хаосі! Давайте разом розпочнемо революцію! Покараємо за всі гріхи Ернеста фон Едерна і його лицемірну огидну свиту! Вирвемо своє майбутнє і майбутнє своїх дітей з лап зловісної несправедливі реальності! Повернемо життя Феліру і його народу! - Рональд говорив дуже переконливо, так, що його слова увійшли в кожне серце і зачепили кожну душу.

Люди зібрали усю зброю, яка була схована по всім важко допустимим місцям їх будинків: хтось узяв вила, хтось інші гострі предмети, хтось підпалив смолоскипи, а у когось навіть знайшлися прапори королівства на ціпку з гострим наконечником. Люди зібралися, окрилені надією, і йшли великим натовпом прямо до королівського палацу під проводом членів "Білої Сови". Тепер їх дух нізащо не зламати. Ніколи й нічим!
Усе йшло за планом Рональда й Леонарда. Вони розділились на чотири групи й повели народ штурмувати королівський палац з усіх сторін. Першу групу, як і домовлявся, вів Маркус - напролом. Друга група, група Роберто, наступала із заходу. Третя, група Леонарда й Аліси, зі сходу. Четверта група, група Рональда та Елеонори, підкрадалася з півночі. Також Елеонора мала допомагати іншим у разі поранення. Варта палацу помітила порушників і вийшла перегородити їм шлях.
- Давайте, нікчеми! Зупиніть їх! Не дайте їм захопити палац! - закричав на весь голос Джонатан Ротредж й солдати кинулися на простий люд. Генерал був настільки одержимий захистом свого володаря та його житла, що не помітив як ззаду до нього підкрадався капітан піратів. 

Роберто навмисно не став нападати першим, надаючи цю можливість супротивнику. Він заздалегідь знав, що той намагатиметься поранити його в груди.
- Ну привіт, Роберто дель Розен! Я чекав цього моменту багато років. Моменту, щоб особисто відрубати тобі голову! - Джонатан оголив меч і кинувся в напад на хлопця, але той в одну мить відлазив удар своєю шпагою.
- Ви не уявляєте, як я чекав цього моменту, дорогий генерал. Щоб помститися вам за мою матір, яку ви вбили й за батька, якого ви арештували! - Роберто почав нападати. Генералу було складно ухилитися або завдавати удару у відповідь, пірат немов бачив його наскрізь. 

Раптом пролунав гучний крик зі східної сторони палацу. Солдати, що знаходилися у тій стороні, вели бій з невразливістю Леонарда і швидкістю Аліси. Фріс з під тіні за допомогою навичок найманої убивці в мить здолала кількох ворогів, які посміли напасти на народ. Молодший Ротредж йшов напролом. Йому наносили поранення мечем, але будь-яка подряпина в одну мить заживала. 

У південній частині палацової території теж вівся бій. Солдати жартували над Маркусом через його маленький ріст, мовляв: "що така малявка їм зробить". Але хлопчина швидко дав зрозуміти їм, що вони помиляються. Елеонора й білі маги, які теж приєднались до штурму, тим часом носили поранених і виліковували їх своєю магією зцілення. 

Рональд, у свою чергу, проводив захоплення північного боку палацу. Сторожі виявилося там зовсім мало тому хлопець збирався проникнути до палацу.
- Елеоноро, я йду всередину! Якщо я не повернуся до заходу сонця, закінчите все без мене! Я повинен або перемогти або забрати з собою на той світ короля! - юнак підходить впритул до замку й відкривши таємний хід, про який розповів Леонард, пройшов всередину палацу.