Частина 25

○ ◇ ○ ПІШАК: ХЛОПЧИК В  КЛІТЦІ ○ ◇ ○

(10 років тому)

Ліс. У лісі стоїть маєток, а в ньому за вікном сидить шестирічний хлопчик. Він грає зі своєю дерев'яною конячкою, уявляючи себе відважним лицарем. "Я буду таким же як тато! Я буду захищати слабких і допомагати бідним" думав малюк за грою. Але він не знав, що у людини, як його тато - прогниле серце і чорна, як пітьма, душа. Чи можуть світлі дитячі мрії втілиться в життя? Чи їм судилося загубитися в безодні мороку? 
Хлопчик піднявся й побіг шукати батька в нескінченному тунелі з коридорів. Ось він зупиняється біля великих дубових дверей та завмирає, почувши голоси.
- Генерале Ротредже, ви впевнені, що варто розпочинати розшукувати зрадників нашого короля? - промовив невідомий чоловічий голос.
- Варто. Чи ви смієте спростовувати наказ Його Величності? - промовляє Джонатан і посміхається гостю, спершись об свою руку і схилившись на бік.
- Я помітив, що ваш Лео дуже здібний хлопчик. Чи не хочете віддати його мені на виховання? З нього вийде відмінний лицар. - знову вимовив незнайомець, але відповідь його трохи здивувала.
- Я знаю, що мій син дуже талановита дитина. Прекрасний діамант. Але нехай він залишається в цьому затишному батьківському гнізді. Я боюся його засмучувати тим, що я не такий яким він мене уявляє. Не хочу, щоб дитяча психіка отримала удар. - вимовив генерал, дивлячись прямо в очі співрозмовнику.
- Ну, будь ласка. Я дуже хочу зайнятися його вихованням. Якщо хочете, то я буду сам до нього приходити, він залишиться вдома. - від цієї пропозиції генерал Ротредж не зміг відмовитися.
З того вечора минуло багато часу. Маленький Леонард отримав ще одну людину, якій міг довіритись - свого вчителя фехтування. Хлопчик старанно тренувався, він любив працювати з мечем. Також малюк вивчав плани будівель, одним з яких був план королівського палацу. Скільки б років не пройшло Лео все обмірковував слова батька. Він щось приховує від нього? Якщо ні, то навіщо тоді говорив, що не хоче калічити його дитячу психіку?

(9 років тому)

Леонарду вже всім років. Він має багато досягнень в галузях як: фехтування, картографія й алхімія. Містер Уолтер вважає Лео вундеркіндом. Так само хлопчина вже багато разів бував з батьком в гостях у короля. Але правитель не вселяє сильної довіри підлітку, він здається для нього занадто підозрілим чоловіком. Але й генерал Ротредж теж не вселяє сильної довіри своєму ж синові. Єдиний хто заслуговує довіри Лео, так це його вчитель фехтування містер Уолтер. Поруч з ним йому спокійніше ніж з іншими людьми. Хлопчина не відчуває страху. Також він дуже зацікавився грою на скрипці й розвинув в собі надзвичайний музикальний слух. Талант до музики став ще однією причиною візитів маленького Ротреджа разом з батьком до королівського палацу. Виявляється король полюбляє звучання скрипки, що зовсім не підходить до його характеру.
В один із днів молодий Ротредж захотів попросити батька купити йому нові книги про відомих осіб минулого, але ніде не міг його знайти.
- Ви знаєте де зараз мій тато? -запитав хлопчик одну зі служниць. Дівчина подумала трохи, але потім відповіла.
- Я не знаю де він, але чула, що його бачили на головній площі.
- Спасибі. - промовляє Леонард перед тим, як побігти на головну площу Авердішу. 
Прибувши на площу, він помітив багато народу й стоячих на високій дерев'яній платформі чотирьох людей зі зв'язаними за спиною руками й в порваному одязі. Раптом на платформу піднімається чоловік з прикритим обличчям і довгим мечем в руках. Леонард запитав незнайомця, що стояв поруч.
- Що тут відбувається?
- Це страта тих, хто погнівив нашого короля. - відповів чоловік, не дивлячись на хлопчика.
- А хто доніс на них королю?
- Генерал Джонатан Ротредж. - відповів ще раз чоловік і подивився на ешафот. Туди ж подивився і Леонард, але він побачив досить неприємну картину - кат почав зносити злочинцям голови. 
Леонард завмер від шоку, його руки й коліна почали тремтіти, а сам він ніби не зміг дихнути. Руки зради ніби міцно стиснули його шию і не відпускали. Що цікаво зрадив його власний батько, точніше, зруйнував весь той фальш яким прикривався від нього.
- А чим вони конкретно не догодили королю? - не вгамовувався Лео.
- Вони виступали на боці громадян, хотіли, щоб король приборкав власну варту і знизив податки. Заради цих цілей вони підняли заколот, але як бачиш, вони програли в цій сутичці. - відповів поруч пекар. 
Вся мова чоловіків сильно зачепила почуття дитини. Він сліпо вірив, що його батько ніколи не буде відправляти невинних людей на ешафот смерті та тим більше підкорятися звірячим наказам згори. Лео вважав батька благородною людиною. Але це ... але все його життя аж до цього моменту виявилося добре продуманою брехнею. Він ріс у своєму затишному батьківському домі, не знаючи жахливість всього того світу, що оточував його. Немов ... немов він маленьке пташеня в клітці. Але зараз йому хочеться зламати замок і вибратися нарешті з цієї залізної клітки.

(За кілька днів до зустричі з Рональдом)

Спокійний, наскільки це можливо, ранок у маєтку Ротреджів. Леонард тільки прокинувся та чашкою ранкового чаю читав газету, що її уранці принесли під двері їх житла. Перші колонки новин не сильно вразили хлопчину. Знову, як завжди, багатії жаліються на утиски з боку влади, а простолюд намагається хоч якось вижити, вкравши у них гроші. Нічого нового. Та от, на очі юнаку потрапляє заголовок іншої колонки новин, майже укінці газети.
"Учора ввечері було знайдено тіло герцога Грегорі де Норке, відомого також як ката при королівському дворі, під завалами його ж власного столичного будинку. Може це нещасний випадок чи все ж навмистне вбивство з розплатою?" 
Далі у цій колонці Леонард довідався й про загибель Антоніо Сеті на його палаючому човні поблизу міста Ронде.
- Це не може бути звичайним співпадінням. Хтось справді із-за куліс усуває вірнопідданців короля...Але хто?
Тієї ж миті Лео почів розмову двох служниць, які саме проходили повз його кімнату.
- Анно, ти вже чула, що у місті з'явилась якась благодійна організація "Біла Сова"? Говорять, вони справді допомагають мешканцям Авердішу з їжею та ліками. Може сходимо подивимось? Можливо й собі щось зможемо узяти?
- Так, я чула про неї. Справді, давай сходимо! Пан Ротредж такий скупий. Вже недавно скоротив кількість хліба для видачі прислузв у маєтку. Каже, що грошей бракує.
- От вже негідник! Меньше у свої кишені пхати треба ті золоті монети. Я б не відмовилась від кількох золотих сов* за свою щоденну тяжку працю!